— Дуже можливо.
— Що таке абстрактний індивідуум і конкретний індивідуум?
Ґед зачудовано подивився на Айзека.
— А щоб тобі, Айзеку... ти заприятелював з якимсь ґарудою, правда ж?
Айзек підняв брову і швидко кивнув.
— Чорт забирай! — вигукнув Ґед. Люди за сусідніми столиками здивовано на нього оглянулися. — Ще й з ґарудою з Цимека!.. Айзеку, ти зобов’язаний змусити його — його? Її? — прийти і поговорити зі мною про Цимек!
— Не знаю, Ґеде. Він якийсь... мовчазний.
— Ну будь ласка, будь ласка...
— Гаразд, гаразд, я спитаю в нього. Але не дуже тіш себе надіями. А тепер розповідай-но, яка різниця між довбаним абстрактним і конкретним індивідуумом.
— О, це цікавезна штука. Мабуть, ти не маєш права мені розповідати, яке в тебе завдання?.. Так я й думав. Ну, кажучи просто, наскільки я розумію, вони егалітарні, бо дуже поважають конкретну особу як індивіда, так? А поважати індивідуальність інших людей неможливо, якщо зосереджуватися на власній індивідуальності абстрактно, ізольовано. Ідея в тому, що ти є індивідом настільки ж, наскільки ти існуєш у соціальній матриці інших, які поважають твою індивідуальність і твоє право на свободу вибору. Це конкретна індивідуальність: індивідуальність, яка визнає, що існує завдяки спільній повазі, яку проявляють усі інші індивіди, а отже, їй варто так само поважати їх у відповідь. Тож абстрактний індивідуум — ґаруда, що на якийсь час забув, що він чи вона — частина більшої одиниці й зобов’язаний чи зобов’язана поважати всіх інших індивідів, які можуть обирати.
Він надовго замовк.
— То як, Айзеку, розібрався? — тихо запитав Ґед, перш ніж розхихотітися.
Айзек був не певний цього.
— От слухай, Ґеде, якби я тобі сказав «крадіжка вибору другого рівня з неповагою», ти би знав, що зробив ґаруда?
— Ні... — Ґед замислився. — Ні, не знав би. Звучить погано... Але, думаю, в бібліотеці є книжки, які можуть пояснити...
Цієї миті в поле зору Айзека потрапив Лемюель Голуб.
— Слухай, Ґеде, — поспішно перервав його Айзек. — Я перепрошую і всяке таке, але мені дуже треба поговорити з Лемюелем. Можемо продовжити пізніше?
Ґед усміхнувся без жодного сліду невдоволення і помахав Айзеку на прощання.
— Лемюелю... на два слова. Може бути вигідно.
— Айзеку! Завжди радий мати справу з людиною науки. Як ведеться вам, розумникам?
Лемюель відкинувся на стільці. Вдягнений він був, як справжній чепурун. Куртку мав бордову, жилет — жовтий. На голові стримів невеличкий циліндр. З-під нього вибивалася копиця жовтявих кучерів, зав’язаних в очевидно ненависний їм хвостик.
— Розумників, Лемюелю, завело в глухий кут. І саме тут, друже мій, ти можеш стати у пригоді.
— Я? — Лемюель Голуб криво всміхнувся.
— Так, Лемюелю, — саркастично мовив Айзек. — І ти можеш посприяти розвитку науки.
Айзеку подобалось жартівливо спілкуватися з Лемюелем, хоча молодший товариш дещо бентежив його. Лемюель був аферистом, донощиком, торгівцем краденим... класичним емісаром. Він вирубав собі прибуткову маленьку нішу, заробивши репутацію найефективнішого посередника. Посилки, інформацію, пропозиції, повідомлення, біженців, товари — чим би не хотіли обмінятися люди, не зустрічаючись, Лемюель міг це доставити. Він був безцінним для людей на зразок Айзека, які хотіли щось упіймати в кримінальному світі Нового Кробузона, але при цьому не промочити ноги й не забруднити руки. Так само й мешканці того «іншого» міста могли скористатися послугами Лемюеля, щоб дотягнутися до світу більш-менш легального і при цьому уникнути безпорадного борсання на мілині під дверима варти. Таким чином, не вся робота Лемюеля була пов’язана з обома світами: дещо з того, що він робив, було цілком легальним чи цілком нелегальним. Однак спеціалізувався він на перетині кордону.
Існування Лемюеля не можна було назвати стабільним. Він був безпринципним і брутальним — за потреби навіть жорстоким. Якби справи стали надто небезпечними, він би без тіні сумніву покинув будь-кого, хто з ним співпрацював. Усі про це знали. Лемюель ніколи цього не приховував. Він відзначався певного чесністю. Він ніколи навіть не прикидався, що йому можна було довіряти.
— Лемюелю, юний вороже науки, — сказав Айзек, — я тут роблю невеличке дослідження. Для нього мені потрібно роздобути екземпляри деяких видів. Йдеться про будь-що, що літає. І тут у гру вступаєш ти. Розумієш, людина мого становища не може волочитися по Новому Кробузону в пошуках довбаних короликів... Людина в моєму становищі повинна мати змогу кинути клич, і крилаті істоти будуть самі падати їй до рук.
— Айзеку, старий друже, то подай же оголошення в газету. Навіщо зі мною говорити?
— Тому що я говорю про дуже, дуже багато екземплярів, і я не хочу знати, як їх здобули. І потрібне розмаїття. Я хочу побачити якомога більше летючих створіннячок, а деяких із них розшукати важко. Наприклад... якби я хотів, скажімо, роздобути аспіда... я би міг заплатити капітанові якогось піратського судна найвищу ціну за паршивий напівмертвий екземпляр... або я можу заплатити тобі, щоб ти відправив одного зі своїх шановних колег звільнити якогось бідного придушеного маленького аспіда з якоїсь довбаної золотої клітки в Східному Ґідді чи в Ободі. Ясно?
— Айзеку, друже мій... починаю тебе розуміти.
— Звісно ж, розумієш, Лемюелю. Ти ж ділова людина. Я шукаю рідкісних летючих істот. Мені потрібні штуки, яких я ніколи й не бачив. Мені потрібні незвичайні летючі штуки. Я не плататиму преміум-ціну за кошик чорних дроздів — хоча не подумай, будь ласка, що мені не потрібні дрозди. Я з радістю прийму дроздів, галок, кого там ще. Та навіть голубів, Лемюелю, твоїх тезок. Але ще з більшою радістю я прийму, скажімо, бабок-змій.
— Вони рідкісні, — сказав Лемюель, пильно дивлячись на своє пиво.
— Дуже рідкісні,— погодився Айзек. — Саме тому за хороший екземпляр можна буде отримати чималенько грошви. Розумієш, про що я, Лемюелю? Мені потрібні птахи, комахи, кажани... а також яйця, і ще кокони, і личинки — все, що колись перетвориться на летючу штуку. Насправді це може бути навіть корисніше. Все, що має вирости до габаритів собаки, не більше. І нічого небезпечного. Хай яким досягненням був би впійманий друд чи повітряний носоріг, мені вони не потрібні.
— А кому вони треба? — погодився Лемюель.
Айзек засунув п’ятиґінеєву купюру в нагрудну кишеню Лемюеля. Чоловіки підняли келихи й випили разом.
Це все відбулося напередодні ввечері. Айзек розслабився й уявив, як його прохання повзе кримінальними завулками Нового Кробузона.
Раніше Айзек вже користувався послугами Лемюеля — коли йому була потрібна рідкісна чи заборонена сполука, або рукопис, який лише в кількох примірниках існував у Новому Кробузоні, або інформація, як синтезувати нелегальні субстанції. Айзеку видавалось дуже кумедним, що в перервах між розбірками банд і торгівлею наркотиками найкрутіші представники кримінального світу Нового Кробузона серйозно візьмуться за пошуки пташечок і метеликів.
Наступного дня була безділя, раптом згадав Айзек. Він уже кілька днів не бачив Лін. Вона навіть не знала про його замовлення. Вони договорилися про побачення, зринуло в пам’яті. Вечеря разом. Він міг ненадовго відкласти дослідження і розповісти коханій про все, що сталося. Йому подобалось очищати думки від накопиченого безладу й ділитися ним із Лін.
Лубламая і Девіда не було вдома, раптом зрозумів Айзек. Він був сам.
Він посунувся, наче тюлень, розкидаючи по дошках документи і світлини. Вимкнув гасовий пальник і подивився крізь брудне вікно темного складу. Йому було видно великий холодний диск місяця та повільні піруети його двох дочок, супутників старого, голого каменя, що оберталися навколо батька, сяючи, мов товсті світлячки.
Айзек заснув, споглядаючи заплутаний місячний механізм. Він купавсь у місячному світлі, і йому снилася Лін: це був напружений, сексуальний, сповнений любові сон.