Выбрать главу

Чоловік удоволений камінцями, що я йому дав. Це Кіптявий Закрут, каже він, і я відвертаюся, коли він показує путь, аби не помітив, що я загубився (я новак у цьому місті, я боюся цих грізних споруд, від яких не сховатися), що на серці млоїть від зімкнутих наді мною склепінь і темних передчуттів.

Ближче на схід з ріки виринають два великі стовпи. Ворота колись грандіозного, нині ж подзьобаного віспою й розореного Старого Міста. Час і кислота згладили вирізьблені бувальщини, що обвивали ці обеліски; і лише спіральні жолобки, немов різьба на іржавому гвинті, лишилися цілими. За ниминизький місток (Перехід Друдів, так він каже). Я не зважаю на енергійне лопотіння чоловіка і йду геть крізь цю вибілену-визолену місцину, повз роззяплені двері, що обіцяють заспокійливу темінь і прихисток від річкового смороду. Голос шкіпера вже далеко позаду, і мені трохи радісно від того, що ніколи його більше не побачу.

Надворі тепло. На сході мріють міські вогні.

Я піду вздовж колій. Крастимуся в їхній тіні, де підвісна залізниця біжить над будинками, баштами, бараками, конторами й буцегарнями міста; йтиму під склепіннями, що тримають колії над землею. Я мушу знайти шлях у це місто.

Мій плащ (цупке сукно незвичне й болюче для шкіри) тисне, я відчуваю важкість гаманця. Це і захищає мене тут. Це, а також ілюзія, котру виплекав, моя туга і моя ганьба, мука, що привели мене в цей велетенський наріст, це запилюжене місто з кості й цегли, в цю таємну змову промисловості й насилля, вкорінену в історії й відгодованій владі, безплідну незбагненну землю.

Новий Кробузон.

Частина I

Доручення

Розділ перший

Угорі над ринком з розгону відкрили вікно. З нього на голови байдужого натовпу дугою вилетів кошик. Він затнувся на півдорозі, потім крутнувсь і знову посунув униз, але вже не так стрімко. Від такого небезпечного танцю залізне пруття кошика зачіпалося за стіну, зішкрябувало з неї фарбу й струшувало бетонний пил.

Сонце пробивалося крізь хмарне покривало яскравим сірим світлом. Унизу неохайно розсипалися кіоски й торгові ряди. Місто розпирав важкий сопух. Сьогодні в Драглистій Дірі був базарний день, і гострий сморід від гною й посліду в Новому Кробузоні саме тут і саме в ці години здобрювався пахощами паприки, свіжих помідорів, розігрітої олії, риби й кориці, копченого м’яса, бананів та цибулі.

Продуктові ятки тяглися далі від шумної вулиці Шадрах. Книги, рукописи й картини населяли Сельчітський прохід — алею строкатих баньянів та розкришеного бетону трохи далі на схід. На півдні, униз дорогою до Баракгема продавали всіляке череп’я, на заході — деталі двигунів, на одній бічній вуличці — іграшки, між двома іншими — одяг, і ще тьму різного краму в кожному провулку. Торгові ряди в Драглистій Дірі кучерявилися й сходилися докупи, як спиці погнутого колеса.

У Дірі будь-які межі стиралися. У тіні древніх стін і похилених висоток лежало вкупі всіляке начиння, черепки й глиняні прикраси на вутлому столі, стос трухлявих підручників. Антикваріат, секс, порошок від бліх. Між прилавків тупцювали шипуни-конструкти. У надрах закинутих будинків чубилися жебраки. Представники дивних рас купували чудернацькі речі. Драглистий Базар — вересклива буча з краму, смальцю й гендлярів. Тут панував відомий торговий закон: покупцю, начувайся.

Крамар, що стояв унизу, спостерігав за спуском кошика. Він глянув угору на підсліпувате сонячне сяйво й цегляний пил і протер очі. Потім потягнув за кінець мотузки, доки кошик не опинився в руках. Усередині лежав мідний шекель і цидулка, написана охайним вигадливим почерком. Продавець втупився у папір і задумливо почухав носа. Попорпався в продуктах і, звіряючись зі списком, поклав у кошика яйця, фрукти й трохи овочів. Він зупинився на одному з пунктів, перечитав і, облизнувшись, відрізав шмат свинини. Склавши все, заховав шекель у кишеню, намацав решту і, прикинувши вартість доставки, кинув-таки усередину чотири стівери.

Обтерши руки об штани, задумався на хвильку, потім нашкрябав щось на папірці вугільним олівчиком і запхав його вслід за монетами.

Крамар тричі потягнув за мотузку, і кошик застрибав у повітрі. Він піднімався вище низьких дахів сусідніх будинків, уривчасто витанцьовуючи. Дорогою злякав галок, що гніздилися на нежилому поверсі, й залишив ще одну подряпину на вже щедро обшкрябаній стіні, доки не зник у вікні, з якого з’явився.

Айзек Ден дер Ґрімнебулін усвідомив, що йому це лише наснилося. Він із жахом виявив, що знову працює в університеті й марширує перед здоровенною дошкою із розпливчастими формулами важелів, сил і тиску. Вступ до матеріалознавства. Айзек тривожно вдивлявся у клас, коли в двері заглянув той чортів слимак Вермішанк.

— Я не можу працювати в цьому класі, — голосно зашепотів Айзек, вказуючи на вікно. — Базар занадто шумний.

— Це нічого, — солодко, аж гидко промовив Вермішанк. — Пора снідати. Відволічешся від шуму.

Зачувши таку дурницю, Айзек з великим полегшенням струснув із себе сон. День починався з пронизливої базарної лайки й запаху смаження.

Він розкинувся на ліжку, не відкриваючи очей. Чулися кроки Лін по кімнаті й легеньке порипування дощок. Горище наповнилося димком, в Айзека аж слина потекла.

Лін двічі плеснула в долоні. Вона знала, коли Айзек вже не спить. «Може, через те, що я рот закрив»,— подумав він й усміхнувся, не розплющуючи очей.

— Тихенько, я ж іще сплю. Бідненький Айзек так натомився, — заскиглив він і скрутився клубком, немов дитина. Лін ще раз насмішкувато плеснула в долоні й вийшла.

Чоловік застогнав і перевернувся на ліжку.

— Мегера! — крикнув їй услід. — Фурія! Карга! Добре, добре, ти перемогла. Ти... ти відьма, злючка, ось хто.

Він почухав потилицю і сів, соромливо усміхнувшись. Лін, не повертаючи голови, показала йому непристойний жест.

Вона стояла біля плити гола, спиною до нього, підтанцьовуючи, а зі сковорідки порскала гаряча олія. З округлого живота Айзека сповзла ковдра. Чоловік скидався на дирижабль — тугий, дебелий і сильний. По всьому тілі густо кущилося сиве волосся.

Лін була безволоса. Під червоною шкірою виднівся кожен тугий мускул. Тіло — немов анатомічний атлас. Айзек оглядав його з радісним збудженням.

У нього засвербіло в дупі. Він поліз рукою під простирадло й почухався безсоромно, мов пес. Щось луснуло під нігтем, і він витяг руку подивитися. На кінчику нігтя безпорадно звивалася крихітна напіврозчавлена личинка — рефлік, нешкідливий паразит хепрі. «Хробачка, певно, добряче ошелешили мої соки», — подумав Айзек і струснув комаху з пальця.

— Рефлік, Лін, — промовив він. — Пора купатися.

Лін роздратовано тупнула ногою.

Новий Кробузон був патогенним містом, здоровенною чумною ямою. Воно кишіло паразитами, інфекцією й плітками. Щомісячна хемічна обробка стала обов’язковою профілактикою для хепрі, які не бажали потерпати від свербіжу й виразок.

Лін вигорнула вміст сковорідки на тарілку й поставила її на стіл навпроти своєї. Вона сіла й жестами запросила Айзека приєднатися. Той піднявся з ліжка й поплентав до неї. Сів обережно, щоб не загнати скабку.

Айзек та Лін сиділи нагі одне навпроти одного за грубим дерев’яним столом. Айзек розумів, як вони виглядають збоку. Йому подумалося, що з цього вийшло б дивне, красиве фото. Мансарда, пилини у світлі з маленького віконечка, охайні стоси книжок, паперу і фарб поряд з дешевими дерев’яними меблями. Темношкірий чоловік, великий, опасистий і голий, з ножем і виделкою в руках, неприродно спокійний, сидить навпроти хепрі. Тонкий жіночий профіль у тіні, силует хітинової голови.