Знову піднявши очі, щоб простежити, чи ніхто за нею не спостерігає, Дерхан критично роздивилася своє обличчя. Вона весь час поправляла свою білу перуку та притискала гумовий шрам, аби перевірити, чи добре він тримається. Вона подбала про вибір одягу. Брудний і порваний, він показував, що грошей у неї не було, щоб не привертати зайвої уваги у Твані, але при цьому він був не настільки мерзенний, аби викликати огиду та гнів мандрівників у Круці, де вона починала свою подорож.
У неї на колінах був блокнот. Вона використовувала час у дорозі, щоб зробити підготовчі нотатки про приз Шінтакоста. Перший тур мав відбутися десь наприкінці місяця, і вона запланувала статтю для «Маяка» про те, які твори проходили перші етапи, а які ні. Журналістка планувала гумористичний матеріал, у котрому, однак, була би серйозна ідея про політику суддівської комісії.
Вона подивилась на монотонний вступ і зітхнула. «Зараз непідходяща мить», — вирішила жінка.
Дерхан зиркнула у вікно зліва, подивилась на місто. На цій гілці Правої лінії, між Ладмідом та промисловою зоною на південному сході Нового Кробузона, поїзди курсували приблизно на межі сутички міста з небом. Масу дахів розтинали вартові вежі у Борсуковій Драговині та на острові Страк, і вдалечині — у Летокраї та Шеку. Лінія Зюйд прямувала на південь за Велику Смолу.
Безбарвні Ребра то з’являлись, то зникали біля колій, нависаючи над вагоном. У повітрі так клубочились дим і кіптява, що здавалось, ніби потяг їде на хвилі смогу. Звуки виробництва ставали гучнішими. Поїзд пролітав через лабети величезних розкиданих димарів дорогою через Сантер. Відлунна Трясовина була безживною промисловою зоною трохи на схід. «Десь внизу і трохи на південь, — зрозуміла Дерхан, — ймовірно, збирається пікет водяників. Щасти, браття».
Гравітація хитнула її на захід, коли поїзд повернув. Він з’їхав із лінії Келлтрі та попрямував на схід, готуючись перестрибнути річку.
Коли потяг повернув, стало видно щогли високих кораблів у Келлтрі. Вони злегка похитувались на воді. Дерхан встигла помітити згорнуті вітрила, масивні весла й утомлені димовідводи, а також збуджених, міцно загнузданих морських вірмів із Миршока й Шанкеля та Ґнурр-Кетта. Вода аж кипіла від підводних апаратів, вирізьблених із раковин великих молюсків. Коли поїзд описав дугу, Дерхан повернула голову, щоб все роздивитися.
Їй було видно Велику Смолу за дахами на півдні — широку, безжальну, переповнену суднами. За стародавніми розпорядженнями великі кораблі та будь-які іноземні судна мусили зупинятися на кілометр нижче за течією, там, де зливалися Іржа й Смола. Вони збиралися за островом Страк, на території порту. На два з половиною кілометри, якщо не більше, уздовж північного берега Великої Смоли купчились крани, які постійно щось вантажили й розвантажували, коливаючись, неначе гігантські птахи-годівники. Рої барж та буксирів везли вантаж проти течії річки до Кіптявого Закруту, Великого Кільця й дрібного виробництва у Гирлі; вони тягнули ящики по каналах Нового Кробузона, доставляючи їх дрібним комерсантам та майже збанкрутілим майстерням, пробираючись крізь лабіринт, наче лабораторні пацюки.
Глину Келлтрі й Відлунної Трясовини роздовбали товсті квадратні причали й резервуари, величезні глухі западини, наповнені водою. Ці гідроспоруди впинались у місто, з’єднані глибокими каналами з річкою, в якій юрмились кораблі.
Колись були спроби зробити в Лихокраї такі ж самі причали, як у Келлтрі. Дерхан бачила, що лишилося від цього задуму. Три величезні смердючі канави малярійного слизу, з поверхні яких стирчали напівзатонулі судна й перекручені балки.
Раптом стукотіння та грюкання колій під залізними колесами змінилось — парова машина покотилася великими опорами Ячмінного мосту. Потяг трохи коливався то в один, то в інший бік, сповільнюючись на запущених коліях і піднімаючись над Псячою Тванню ніби з огидою.
Над вулицями стриміло кілька сірих висоток, наче бур’яни з вигрібної ями; бетон, з якого вони були побудовані, продірявився й прогнив. Багато залишались недобудованими, з розчепіреними залізними опорами, що стирчали з привидів іржавих дахів, з яких кров’ю скрапували дощ і сирість, залишаючи плями на шкірі будівлі. Вірми кружляли над цими монолітами, мов ворони, захоплюючи верхні поверхи й залишаючи гній на дахах сусідів. Обриси глухого краєвиду Псячої Твані роздувалися, вибухали, змінювалися щоразу, коли Дерхан їх бачила. До підземної частини міста, що являла собою мережу руїн, каналізації та катакомб під Новим Кробузоном, прокопували тунелі. Драбини, що одного дня ставили біля стіни, наступного вже прибивали, потім зміцнювали кріплення, і так за тиждень вони перетворювались на сходи до нового поверху, хитко склепаного між двома похилими дахами. Куди не кинь оком, Дерхан всюди бачила, як люди лежать чи біжать, чи б’ються на дахах.
Вона стомлено підвелася. У вагон, що їхав усе повільніше, почав проникати запах Твані.
Як завжди, квиток на виході ніхто не перевіряв. Якби не надзвичайно серйозні наслідки викриття, якими б мізерними не були шанси, Дерхан взагалі не витрачала б час на його купівлю. Вона кинула його на стійку та подалася на вихід.
Двері станції «Псяча Твань» завжди були відчинені. Вони так і заіржавіли, а плющ прив’язав їх до стін. Дерхан вийшла на лютий вітер і сморід Сріблоспинної вулиці. Уздовж стін вітер порозкидав візочки, слизькі від грибку й гнилі. Тут можна було купити найрізноманітніші товари — деякі навдивовижу якісні. Дерхан повернулась і пішла у глиб нетрів. Її оточував нескінченний галас із криків, реклами, яка радше нагадувала бунтівне зборище. Переважно це була реклама їжі.
— Цибуля! Хто купить мою чудову цибулю?
— Молюски! Не забувайте про молюсків!
— Бульйончику, зогрітися!
На кожному розі було легко знайти всілякі товари й послуги.
Повії стояли галасливими, жалюгідними ватагами. Брудні спідниці й недолугі волани з краденого шовку, обличчя намазюкані білим і криваво-червоним, щоб приховати синці й порепані судини. Вони сміялися, відкриваючи роти, повні поламаних зубів, та нюхали крихітні дози шазби, розведеної з кіптявою та пацючою отрутою. Деякі були ще дітьми, які гралися маленькими паперовими ляльками і метальними кільцями з дерева, коли ніхто не бачив, і хтиво надували губи й облизували повітря, як тільки повз них проходив чоловік.
Мешканці Псячої Твані були найнижчими за статусом серед зневажених. Розбещену, вигадливу, надмірну, перетворену на фетиш розпусту поціновувачі шукали деінде, у зоні червоних ліхтарів між Круком і Слинним Вогнищем. У Псячій Твані знайти можна було лише найшвидше, найпростіше, найдешевше задоволення. Клієнти тут були настільки ж бідними, брудними й хворобливими, як і повії.
На входах до клубів викидайлами працювали промислові Пороблені, які мали справу з коматозними пияками, в потрібний момент витурюючи їх із закладів. Вони агресивно рухалися на копитах і гусеницях та величезних ногах, стискаючи металеві кігті. Обличчя в них були озвірілі, сторожко-суворі. Коли хтось із перехожих над ними насміхався, очі в них заклякали. Вони витримували плювки в обличчя, не бажаючи ризикнути роботою, їхній страх можна було зрозуміти: зліва від Дерхан за аркою під коліями відкривалась велика діра. З темряви доносився сморід лайна і мастила, механічний брязкіт і людські стогони Пороблених, які помирали у голодній, п’яній, смердючій купі.
По вулицях тинялися кілька древніх конструктів, ладних будь-якої миті розвалитися. Вони незграбно ухилялися від каменів і грязюки, що в них жбурляли обірвані вуличні діти. Усі стіни вкривали графіті. Поряд з образливими віршиками й непристойними малюнками були й слогани з «Безтямного бродяги» та сповнені надій благання:
«Півмолитва вже близько!»
«Ні Лотереї!»
«Смола й Іржа розведені, як ноги | Місто не знає, куди подівся його коханець | Бо зараз його наосліп позбавляє честі | Негідник, якого ще звуть Урядом!»
Стінам церков також дісталося. Верулінські ченці нервово купчились, намагаючись витерти нашкрябані на каплиці порнографічні малюночки.
У натовпах зустрічались і Ксенії. Деяких із них ображали, особливо нечисленних хепрі. Інші сміялися, жартували і лаялись разом із сусідами. На одному розі какт палко сперечався про щось із водяником, і натовп, що складався переважно з людей, однаково під’юджував обидві сторони.