Лін задумалася, тримаючи його за руки.
«Прекрасно», — соромливо показала вона. Невідомо, чи вона мала на увазі вечерю чи Айзека.
Вони поскладали чашки й тарілки у відро з холодною водою й залишили відмокати. Перед виходом Лін зібрала свої нотатки й ескізи, а відтак Айзек ніжно притягнув її до себе й поклав на ліжко. Він поцілував теплу червону шкіру, а вона перевернулась у його обіймах. Вона сперлася на лікоть, і він побачив, як повільно розкривається темно-рубіновий панцир і розходяться вбоки антенки. Дві половинки надкрил повністю розкрилися й легенько тремтіли. У їхній тіні розправлялися її прехороші, безпорадні комашині крильця.
Вона м’яко поклала на них його руку, щоб він міг пестити тендітні й такі беззахисні крила. Для хепрі це був найвищий прояв довіри й любові.
Повітря між ними затріщало. Член Айзека затвердів.
Він провів пальцями по розгалуженню прожилок на тремтливих крильцях, спостерігаючи, як світло проходить крізь них перламутровими тінями.
Іншою рукою зібгав їй спідницю й провів пальцями вгору стегном. Від доторку вона розвела ноги, а потім звела, захопивши його руку в полон. Він почав нашіптувати їй щось сласно-безсоромне.
Сонце над ними зробило свою дугу, й кімнатою поплили тіні вікна і хмар. Закохані не помітили, як минув ранок.
Розділ другий
Коли вони відірвались одне від одного, було вже по одинадцятій. Айзек поглянув на кишеньковий годинник і заходився незграбно підбирати одяг, думками повертаючись до роботи. Лін позбавила їх обох незручних обговорень про те, чи не вийти з будинку разом. Вона нахилилась і погладила ззаду шию Айзека своїми антенками, аж у нього забігали мурашки по шкірі, а потім пішла, поки він ще намагався взутися.
Її кімнати були на десятому поверсі. Вона спустилася з висотки; повз небезпечний дев’ятий поверх; восьмий, вкритий пташиним послідом та сповнений клекотінням галок; повз помешкання літньої пані на сьомому, яка ніколи не виходила з квартири, і далі повз дрібних злодюжок, металургів та дівчат на побігеньках і заточувальників ножів.
Двері виходили на протилежний бік від Драглистої Діри. Лін опинилась на тихій вулиці, яку лише вузький прохід відділяв від базарних яток.
Вона прямувала геть від галасливих сварок та спекуляцій до садів Себек Круа. Біля входу завжди шикувалися цілі ряди таксі. Вона знала, що деякі водії (зазвичай Пороблені) були достатньо ліберальними або ж у достатньому відчаї, щоб обслуговувати хепрі.
Що далі вона йшла по району, то більш хворобливий вигляд мали квартали й будинки. Горбиста земля повільно підіймалась у бік південного заходу, куди вона й прямувала. Верхівки дерев Себек Круа густим димом здіймалися над шифером на закинутих будівлях, що оточували Лін, а їхнє листя кололо коренасті обриси багатоповерхівок Пустиря Кетч.
Опуклі дзеркальні очі Лін бачили місто у всій його багатоликій візуальній какофонії. Мільйон малесеньких секцій цілого, кожен крихітний шестикутник палав різкими кольорами і ще більш різкими лініями; надчутлива до відхилень у світлі, вона слабко розрізняла деталі, якщо тільки не зосереджувалась так, щоб було аж трохи боляче. У кожному сегменті мертві лусочки облуплених стін залишалися для неї невидимими, архітектура зводилась до елементарних кольорових плям. Але за цим вона бачила чітку історію. Кожен візуальний фрагмент, кожна частина, кожна форма, кожен відтінок ледь-ледь відрізнявся від свого оточення так, щоб вона зрозуміла стан усієї структури. Вона відчувала смак хемікатів у повітрі, могла визначити, скільки представників якої раси жили в тій чи іншій будівлі; вона достатньо точно відчувала вібрації повітря та звуку, щоб спілкуватись у переповненій кімнаті або відчути, як над головою проїжджає поїзд.
Якось Лін спробувала описати Айзеку, як вона бачить місто.
«Я бачу його так само чітко, як ти, навіть чіткіше. Для тебе воно одноманітне. В одному куті розвалюються нетрі, в іншому новий поїзд із блискучими поршнями, ще в якомусь — ряба розцяцькована пані під брудно-жовтим древнім дирижаблем... Ти мусиш все сприймати як одну картинку. Цілковитий хаос! Він тобі ні про що не каже, суперечить сам собі, змінює власну історію. Для мене кожна крихітна частинка — цілісна, кожна ледь відрізняється від попередньої, доки всі варіанти не буде враховано, крок за кроком, раціонально».
Півтора тижня Айзек був зачарований. Як завжди, він списував цілі сторінки нотаток і розшукував книжки про комашиний зір, змушував Лін брати участь у марудних дослідах щодо сприйняття глибини та гостроти зору на великій відстані, а ще експериментів з читання, які його вражали найбільше, адже він знав, що від природи вона не була до цього здатна, що вона мусила робити зусилля, як підсліпувата.
Його інтерес швидко зійшов нанівець. Людський розум не міг осягнути того, що бачили хепрі.
Довкола Лін вулиці Діри заповнювали всілякі пройдисвіти, які поспішали заробити копійчину злодійством, жебрацтвом, торгівлею чи копирсанням у купах сміття, що де-не-де перемежували вулицю. Повз неї дременули діти з деталями моторів, склепаними в незрозумілі форми. Час від часу поруч повагом ступали панове й леді з виразом невдоволення на обличчі на шляху Деінде.
Сабо Лін були мокрі від органічного гною з вулиці — солодкої здобичі для злодійкуватих створінь, що крадькома поглядали зі стічних канав. Довкола неї загрозливо нависали пласкодахі будинки, котрі перемежовувалися дощаними доріжками. Маршрути відходу, альтернативні шляхи, вулиці світу дахів над Новим Кробузоном.
Лише декілька дітей обізвали її. Ця громада звикла до ксеніїв. Вона на смак відчувала космополітичну природу цього району, найнезначніші секреції цілого розмаїття рас, з яких вона впізнавала лише деякі. Відчувався мускус інших хепрі, вогкий сморід водяників, звідкись навіть долинав приємний аромат кактоїдів.
Лін завернула за ріг на мощену дорогу навколо Себек Круа. Таксі чекали вздовж всієї залізної огорожі. Величезне розмаїття. Дво- й чотириколісні, упряжки з конями, з насмішкуватими птера-птахами, з конструкціями на гусеницях, що кректали парою... і де-не-де з Поробленими, нещасними чоловіками й жінками, які були і водіями, і таксі.
Лін стала перед рядами й помахала рукою. На щастя, перший же водій у ряду спрямував свого з виду непокірного птаха вперед на її сигнал.
— Куди? — чоловік нагнувся, щоб прочитати детальні інструкції, які вона нашкрябала в блокноті. — Добро, — сказав він і подав знак головою, щоб вона сідала.
Таксі було двомісним і з відкритим передом, тож Лін могла спостерігати за своїм шляхом по південній частині міста. Величезний нелетючий птах біг вистрибом, але колеса згладжували рух. Вона розслабилась і перечитала вказівки, що дала водію.
Айзеку би це не сподобалось. Анітрохи.
Лін справді потрібні були барвоягоди, і за ними вона їхала в Кінкен. Це була щира правда. А в одного з її друзів, Корнфеда Дайгата, справді була виставка на Вискливій Горі.
Але вона її не побачить.
Вона вже поговорила з Корнфедом і попросила підтвердити, що вона там була, якщо Айзек запитає (вона не уявляла, щоб він дійсно це зробив, але краще убезпечити себе). Корнфеда таке страшенно втішило: він відкинув своє біле волосся з обличчя і палко попрохав проклясти його на віки вічні, якщо він хоч слово мовить. Вочевидь, він подумав, що вона зраджує Айзека, і вважав за привілей можливість взяти участь у цьому новому повороті в її вже й так скандальному сексуальному житті.
Лін не могла прийти на його шоу. У неї були інші справи. Таксі прямувало до річки. Вона похитнулась, коли дерев’яні колеса наїхали на чималі камені бруківки. Вони повернули на вулицю Шадрах. Тепер ринок опинився на південь від них: вони були вище за місце, де закінчувалось розмаїття овочів та молюсків і перестиглих фруктів.
Над приземкуватими будинками набряком звисала вартова вежа Летокраю. Широкий, брудний, розпухлий стовп, який попри свої тридцять п’ять поверхів виглядав незбагненно присадкуватим і мізерним. Вузькі вікна розтинали його боки, наче розриви від стріл, а їхнє темне матове скло поглинало відображення. Укрита плямами бетонна шкіра вежі лущилась. На три милі на північ Лін мимохідь помітила ще вищу конструкцію: вартовий центр, Штир, пронизував землю, як бетонний шип у серці міста.