Потім цей вершник і вершник праворуч зникли, куля якось стерла їх з поля зору, й залишився тільки один — посередині. Відьма розгледіла, що на ньому джинси й чоботи, а крислатий капелюх затуляє верхню частину обличчя. На коні він сидів легко й невимушено. І в голову їй закралася перша тривожна думка: «Стрілець! Тут, у нас, на сході, з Внутрішніх бароній. Може, навіть із самого Ґілеаду!» Проте їй не треба було дивитися йому в обличчя, щоб зрозуміти: перед нею ще зовсім дитина, до того ж без револьверів на стегнах. Та все ж вона сумнівалася в тому, що юнак приїхав без зброї. Якби ж то трохи краще роздивитися…
Вона піднесла кулю мало не до кінчика носа й зашепотіла:
— Ближче, любий! Покажи ближче!
Вона не знала, чого чекати (найімовірніше, що нічого не станеться), але фігура в темному колі всередині підійшла ближче. Майже підпливла, наче кінь і вершник на ньому були під водою. І жінка побачила в нього за спиною сагайдак зі стрілами. А на сідлі поперед нього гойдався не череп, а лук. Праворуч від сідла, де стрільці возили рушниці в чохлах, стирчало прикрашене пір’ям держално списа. Судячи з обличчя, хлопець не належав до Древнього Народу… але й родом був не з Зовнішньої Дуги. Так вона вважала.
— Але хто ти, хлопче? — пробурмотіла вона. — І як я тебе впізнаю, у тебе ж капелюх на очі натягнутий! Може, за конякою… чи за твоїм… Чахлику! Чого ти лізеш? А ну пішов геть!
Залишивши свій спостережний пункт, кіт уже снував між її набряклими старечими щиколотками, нявкаючи ще скрипучіше, ніж хурчав. Стара замахнулася було на нього ногою, але кіт, швидко зметикувавши, відскочив і знову почав плутатися під ногами, зиркаючи на господарку своїми ошалілими очима і тихо нявкаючи.
Рея ще раз штурхонула його, втім, так само безуспішно, як і вперше, і знову звернула погляд до кулі. Кінь і його цікавий молодий вершник вже зникли, а разом з ними й рожеве світіння. В руках у відьми тепер лежала просто темна скляна куля, на поверхні якої зблискували промені місячного світла.
Налетів вітер і обліпив її немічне тіло тканиною сукні. Не втративши бойового запалу після хазяйчиних стусанів, Чахлик рвонув уперед і знову закрутився під ногами, не перестаючи верещати.
— Подивися, що ти накоїв, ти, ходячий блошиний притулок і розсадник всілякої зарази. Світло згасло, згасло, коли я…
На шляху, що вів до її хижки, почулися якісь звуки, і відьма зрозуміла, чому так занервувався Чахлик. Хтось співав. Дівчина. Дівчина прийшла завчасно.
Відьмине лице перекосила страшна гримаса. Вона терпіти не могла бути заскоченою зненацька, і та дівка поплатиться за це. Вона нахилилася і вклала кулю назад до скриньки. Всередині була оббивка з шовку і якогось м’якого матеріалу, тож куля лягла охайно, як яйце на сніданок у чашку Його Превосходительства. А знизу, зі шляху, линула пісня (клятий вітер дув не в тому напрямку, інакше вона б давно її почула), яку співала дівчина, тепер уже зовсім близько:
— Я тобі покажу безтурботне кохання, стерво ти незаймане, — погрозливо пробурчала стара. З-під пахв кисло смерділо потом, але та, інша волога знову висохла. — Ти у мене матимеш на горіхи за те, що не послухалася старої Реї й прийшла зарано!
Вона провела пальцями над замком на скриньці, але він не клацнув. Мабуть, вона перестаралася, відмикаючи його, і щось там усередині зламалося. Око й девіз наче знущалися з неї: Я БАЧУ ТОГО, ХТО МЕНЕ ВІДМИКАЄ. Полагодити його Рея могла вмить, але саме цієї миті в неї зараз і не було.
— От дурбецало набридливе! — простогнала вона, зиркаючи в той бік, звідки линув голос. Вже на підході, о боги, за сорок п’ять хвилин до призначеного часу! — Рея зачинила кришку скриньки, неохоче й болісно, бо в кулі знову народжувалося рожеве світло, але вже не було часу дивитися на нього чи мріяти. Можливо, пізніше, коли піде геть цей предмет запізнілого неподобства, яке старий Торін називав пристрастю.
«Але стримуйся, не роби нічого аж надто поганого цій дівці, — попередила вона саму себе. — Не забувай, що це він її сюди прислав. Це не просто дівчина, в якої наспіли пиріжки в печі, і не просто хлопчик, якому припекло. Це Торінова дівка, це про неї він думає, коли засинає його стара ворона-жінка, а він бере себе в руки і здійснює обряд вечірнього доїння. На боці Торіна — стародавній закон і влада. А те, що в цій скрині, належить одному з його людей. Якщо Джонас дізнається, що ти дивилася… що ти користувалася ним…»
Так, але не треба боятися. Крім того, особисте майно — це ж дев’ять десятих закону, хіба ні?