Раніше Липочці не доводилося бувати далі Макового хутора. Спочатку вона розгубилася, але потім зміркувала, що боятися нічого.
З капцями-скороходами не заблукаєш. Досить дати команду, і вони, як слухняні песики, побіжать додому. Звичайно, бабуся розлютиться, але зробленого не повернеш. Прочуханки все одно не уникнути, тому Липочка вирішила використати пригоду собі на втіху, аби потім не було прикро.
Вітер обвівав обличчя і куйовдив волосся. Широка спідничка лопотіла на вітрі всіма шлярками. Липочка, ледве торкаючись ногами стежки, злітала вгору, перестрибувала через ущелини й гірські річки. Мандрівка її так захопила, що вона геть забула про осиний укус.
— Гей-'го! Розженися! — голосно вигукувала дівчинка.
Поступово ландшафт змінився. Гори стали нижчими. Селища траплялися частіше. Промайнувши, вони залишалися позаду. Норовисті капці не збиралися зупинятися на привал. Вони переможно хляпали на вітрі і лише дивом, трималися на ногах.
Попереду забовваніла неприступна фортечна стіна з вежами та бійницями. Липочка спробувала загальмувати, але де там! Старі капці немов з ланцюга зірвалися і мчали на пробій. Адже їм гепнутися об стіну, що притупнути. Дівчинка замружилася від страху, а коли розплющила очі, внизу вже маячіли черепичні дахи і вузенькі вулички. Все проносилося повз неї з такою швидкістю, що Липочка навіть не встигала нічого як слід розгледіти.
Попереду знову виросла кам'яна огорожа, повита плющем. Цього разу Липочка не занепокоїлася. Вона вже не раз переконалася, що капці своє діло знають. Досвід міль не проїсть. До того ж ця стіна була не така висока, як попередня. Дівчинка легко перемахнула через неї, але…
Стрибок виявився фатальним. Лівий капець зісковзнув з ноги. Залишившись без побратима, правий різко зупинився, і дівчинка клубком покотилася по землі. Не можна сказати, що приземлення було м'яким, але руки-ноги лишилися цілі.
Прийшовши до тями, Липочка роззирнулася. Місце мало доглянутий вигляд. Між деревами були прокладені вимощені різноколірною плиткою доріжки. Вони то перепліталися, то розходилися, то східцями підіймалися по схилу. Через струмок перекинуто місток з ажурними поручнями. За мостом височіла химерна вежка з білого каменю. Де-не-де яскравими плямами пістрявіли тюльпани і гіацинти, росли кущики нарцисів, а між каменями дрібними біло-бузковими дзвіночками квітнув ломикамінь.
Мальовничість тутешнього місця відрізнялася від суворої краси гір. Там творцем була сама природа, а тут відчувалася рука людини. Липочці аж дух перехопило від цієї рукотворної краси. Навіть камені тут лежали не абияк, а підкреслювали витонченість квітів. Липочка розривалася між бажанням прогулятися парком і розважливістю. Оскільки вона вже багато наколобродила, стався рідкісний випадок, коли розважливість перемогла. Насамперед слід було відшукати загублений капець.
Липочка засунула другий капець у торбинку і почала обстежувати зарості. Виявити злощасний капець виявилося зовсім непросто, тим паче що роздивлялася вона одним оком, бо друге запливло. Як на гріх, навколо все густо заплів вічнозелений плющ. Липочка понишпорила в кущах і раптом виявила провалля.
Заінтригована, дівчинка розсунула гілля і побачила підземний хід. Серце в неї закалатало. Думка про втрачений капець відразу вилетіла з голови. Липочка обожнювала загадки, а потаємні ходи завжди приховували секрети.
Дівчинка сміливо ступила всередину. Гілки зімкнулися за її спиною, і морок зусібіч обступив Липочку. Раптом їй почулося хрипке дихання. Липочка миттю вискочила звідти. Кілька хвилин вона боязко топталася біля входу і прислухалася. Тиша. Нарешті цікавість знову взяла гору. Бабуся багато разів говорила: перш ніж щось робити, треба гарненько обдумати свій вчинок. Але хіба у людини є час думати, коли страх як хочеться довідатися, що там? Липочка знову розсунула гілля, набрала в легені повітря і голосно гукнула:
— Е-ге-гей! Є там хто? Виходь!
У глибині печери щось заворушилося. Пролунав гучний сап, неначе вітер пронісся над верхівками дерев. Дівчинка ледве встигла відскочити за великий камінь, що лежав біля входу, як з печери вискочив дракон. Він вивергнув стовп полум'я і грізно проричав:
— Бійтеся! Я вогненний жах! Усіх спалю! Оберну на попіл!
Липочка присіла від страху, скорчилася у три погибелі, і зачаїлася.
З драконової пащі знову вирвався вогонь. Після чого гігантська рептилія почала грізно лопотати крилами. Від кожного помаху звук був такий, ніби на вітрі б'ється величезне полотнище. А кожен удар хвоста об землю викликав її легке коливання. Ця вистава тривала, поки дракон не зауважив, що глядачів немає. Він спантеличено моргнув і досить буденним голосом пробурмотів: