Липочка не без побоювання підставила око. Щиро кажучи, вона не дуже сподівалася на драконові ліки, але чудодійний засіб допоміг. Пухлина де й ділася, мов чародійною силою.
— Ти просто диво! — вигукнула дівчинка і обхопила дракона за лускату шию.
— Ну ось, хоч комусь від мене користь, — зніяковіло пробурмотів дракон. — А тепер біжи собі, а я чекатиму своєї долі. Притомився я тут з тобою.
Важко дихаючи, він поповз у печеру. Липоччине серце розривалося від жалю. Ну чому вона не вміє правильно загадати бажання!
— Зачекай, а як тебе звати? — окликнула його дівчинка.
— А тобі навіщо? — підозріло запитав дракон.
— Маю ж я знати, кому дякувати.
Дракон ненадовго задумався.
— А не сміятимешся?
— Чесне благородне, — пообіцяла Липочка.
— Яків Еммануїл Феліциус Травожер, — зніяковіло промовив дракон і пояснив: — Травожером мене родичі охрестили. Моє вегетаріанство їм спокою не давало. Чого я тільки не натерпівся! Одного дня на мене шестеро драконів напали. Та ба!
— Невже вони вшістьох тебе не здолали? — здивувалася Липочка.
— Куди їм, — протягнув Яків Еммануїл Феліциус. — Вони м'яса понаїдалися, заважкими стали. А я на травичці та на овочах жвавенький. Так рвонув, що їм мене не догнати. Ех, молодість, молодість…
І тут Липочці сяйнула думка: треба, щоб дракон помолодів, тоді до нього повернеться колишня сила.
— А що б ти зробив, якби знову став молодим? Став би битися з принцом по-справжньому? — запитала Липочка.
— Ще чого! Забагато честі. Узяв би та й полетів. Хотів би я бачити його фізіономію, якби я раптом зник.
— Невже тобі не хочеться його провчити? — не повірила дівчинка.
— Помста — це людська марнота. Іноді люди вважають, що Всесвіт не досить мудрий, і намагаються взяти його роботу на себе: чинять підступи, помсту. Але світ влаштовано так, що кожен дістає по заслузі. Чи так це важливо, чиєю рукою чиниться правосуддя?
Липочка вирішила ризикнути. Дракон викликав довіру і не здавався кровожерливим. Вона не стала обнадіювати старого. Дівчинка відійшла за камінь, за яким недавно ховалася, розгорнула чисту сторіночку і вивела: «Хай дракон негайно помолодіє на п'ятсот років».
Вона закрила зошит і обережно виглянула з-за каменя. Дракона не було. Липочка розгубилася.
— Агов, Феліциусе, ти де?
Дівчинка роззирнулася на всі боки.
Дракон не відповів. Лише з боку входу до печери почувся шурхіт. «Подався геть», — зрозуміла Липочка. Поспішна втеча нового знайомого її засмутила.
— Міг би бодай попрощатися! — гукнула вона в темряву.
Липочка хотіла й собі піти, та ледве не спіткнулася об довгастий камінь смарагдового кольору із золотистими цятками. Зненацька пролунав хрускіт. Поверхнею каменя побігла сіточка дрібних тріщин. Дівчинка немов заворожена дивилася, як назовні вистромився цікавий гостренький ніс, а за ним і вся мордочка, схожа на ящерину.
— О ні! — вигукнула Липочка, зрозумівши свою помилку.
Вона сприйняла за камінь яйце. Ламаючи шкаралупу, на світ виліз дракон, що помолодів на п'ятсот років.
Глава 9
Дракончик звільнився від шкаралупи, розпластав крихітні перетинчасті крильця, потягнувся, щоб розім'яти затерплі м'язи після сидіння в тісному яйці, і невпевнено ступив крок-другий. Важко було повірити, що така крихітна й беззахисна істота виросте в грізного вогнедишного дракона.
Перетворення так збентежило Липочку, що вона зовсім розгубилася. «Нічого собі Яків Еммануїл Феліциус! Називається, омолодила», — промайнуло в неї в голові. Тут було про що замислитися.
— Що ж мені з тобою робити?
Думки в Липочки частенько не встигали за діями. Вона раніше робила, а вже потім розуміла, що робити цього не слід було. Ясна річ, що вона весь час попадала в халепу. На щастя, поруч завжди виявлялася бабуся, яка побурчить, покартає і все виправить. Зараз Липочка вперше зіткнулася з проблемою сам на сам, навіть порадитися було ні з ким. Дракончик, який щойно вилупився з яйця, поки нічим не виявляв мудрості СВОЄЇ= раси. Йому ще треба буде вчитися ходити і говорити. Та все ж це був хоч якийсь співрозмовник. Липочка почала міркувати вголос:
— Я не можу взяти тебе із собою. Бабуся з глузду зсунеться, якщо я притягну дракона.