— Ей, неробо, куди це ти намірилася з порожніми руками? Бери таріль і марш нагору!
У руках Липочки опинився величезний таріль з кремовими тістечками у вигляді лебедів. Граціозно зігнуті шиї і голівки птахів були хрусткими, а під крилами з бізе ховався вершковий крем. Лакомина так смачно пахла ваніллю, що Липочці аж голова замакітрилась.
Це був справжній дарунок долі, а від дарунків відмовлятися не слід. Липочка вирішила, що цілком заслужила на частування. До того ж вона гадки не мала, куди треба нести таріль.
Палац приголомшив Липочку кількістю кімнат, дзеркал і позолоти. Все сяяло і виблискувало, але дівчинка не уявляла, як можна тут жити. Їхній з бабусею будиночок був набагато придатніший для житла і затишніший.
Анфілада кімнат тягнулася нескінченно. Через страх потрапити комусь на очі, Липочка шмигнула в бічні двері і опинилася в розкішному кабінеті. Вона вирішила, що господар напевно супроводжує принца на коронації, і тому можна не боятися, що її заскочать зненацька.
У животі бурчало з голоду. Дівчинка влаштувалася за масивним дубовим столом і почала уплітати тістечка, не забуваючи про Феліциуса, в якого розпалився справді драконівський апетит. Наївшись донесхочу, Липочка з цікавістю роззирнулася.
Одну стіну кабінету прикрашав гобелен із зображенням сцени битви. На інших висіли портрети, потемнілі від часу. У спеціальній стійці зберігалися шпаги і шаблі. Біля каміна виявилися ще одні двері, меншого розміру. Вони вели до спальні, у центрі якої стояло широке ліжко під балдахіном.
Праворуч стояло трюмо у класичній оправі, а поряд на спеціальних болванах висіли перуки і капелюхи. Липочка поглянула в дзеркало і вжахнулася. Нічого дивного, що на кухні її прийняли за дівчинку на побігеньках. Вона була з ніг до голови у борошні.
Дівчинка, як могла, обтрусила спідничку і кацавейку, позичила у господаря кабінету гребінець і вичесала пилинки борошна з кучерів, аж у них знову заграло сонечко.
Не стримавшись, вона приміряла крислатий капелюх з великим страусовим пером.
Поки Липочка працювала на кухні, у державі назрівав скандал. Дракона так і не знайшли. Принц учинив істерику. Гості відреагували на пригоду по-різному: одні співчували, інші відверто посміювались.
Горк був розлючений. Він уже наперед тішився, як тихенько прибере владу до рук, але після сьогоднішнього провалу принц міг удатися до послуг інших радників. Начальник лицарського Ордену не виправдав довіри королівського спадкоємця, адже це він умовив принца на поєдинок з драконом і запевняв, що все пройде ні сучка, ні задирки. Горк уявити собі не міг, як ця безмозка рептилія примудрилася утекти з палацового парку. Старе луб'я не могло проповзти непомітно й десяти метрів. Не кажучи про те, щоб перемахнути через фортечний мур. Тут пахло змовою.
Горк вирішив за всяку ціну розібратися з усім особисто, але спершу треба було зняти парадне спорядження. Карбуючи крок, лицар розгонисто йшов залами, прямуючи до своїх апартаментів.
Липочка почула, як відчинилися двері і до кабінету хтось увійшов. Дівчинка поспішно чкурнула за ліжко.
Горк відразу ж зауважив, що тут хтось побував, На столі стояв напівпорожній таріль з тістечками. Начальник лицарського Ордену покрутив головою на всі боки, витягнув шпагу з піхов і тихенько підкрався до спальні. Він рвучко відчинив двері. Його улюблений капелюх зник з болвана біля дзеркала. Краєчок тулії виглядав із-за гори подушок. Зловмисник ховався за ліжком.
— Виходь! — скомандував Горк.
Змовник виявився дівчинкою. У капелюсі з широкими крисами вона була дуже навіть гарненька.
— Хто ти? І як сюди потрапила? — запитав сторопілий Горк.
— Я принесла вам тістечка і задивилася на гобелени, — збрехала Липочка і з побоюванням покосилася на шпагу.
Горк посміхнувся і застромив зброю назад у піхви.
— Не бійся, я не б'юся з ласунками. Бачу, ти не відмовила собі в задоволенні пригоститися.
— Сподіваюся, ви пробачите мені мою маленьку слабкість, — скромно похнюпилася Липочка, непомітно посуваючись до виходу.
— І все ж таки, ти хто? — допитувався Горк.
— Я допомагаю на кухні.
— Ти посудомийка? Не сміши. Причепурити можна будь-кого, але ці ручки не знали важкої праці.
Начальник лицарського Ордену взяв Липочку за пальчики. І тут йому на щоку сів комар. Липочка, недовго думаючи, розмахнулася. Кімнату сповнив дзвінкий ляпас. Горк аж присів від такого неподобства.