— Вивчив. Це я через Марата збився, — сказав Вася, що почасти було правдою.
Експеримент був на межі зриву. Марат зашелестів сторінками, намагаючись знайти вірш Лєрмонтова, але, як на зло, підручник розгортався де завгодно, лише не на потрібному місці.
— повторив Вася і з німим благанням обвів клас поглядом.
Йому на поміч поспішила жаліслива Нана Гаспарян. Вона годувала всіх приблудних котів і собак і приходила на допомогу кожному, хто потрапляв у біду. Нана багатозначно приклала палець до вуст. Не треба було знати сурдоперекладу, щоб зрозуміти, що означає цей знак.
— Мовчи, — невпевнено промовив Вася.
— Мовчить, — зашепотіли відразу кілька учнів з перших парт.
— Мовчить, — слухняно повторив Вася.
— Що мовчить? — вчителька поглянула на нього зверху окулярів.
Вася розумів, що тоне, але в цей час Марату вдалося-таки знайти потрібну сторінку. Вася піднісся духом і бадьоро заторохтів далі:
Спостерігаючи в класі незвичайне пожвавлення, Кіра Миколаївна відчула: щось негаразд. Вона недаремно вже другий рік була тут класним керівником, та й багатолітній учительський досвід підказував, що це неспроста. Вона підвелася з місця і попрямувала між рядами. Стася ледве встигла прибрати з її дороги папку, тож літераторка не помітила дзеркала. Але це була незначна радість у порівнянні з тим, що Вася був остаточно і безповоротно відрізаний від джерела знань.
— Далі. Що ж ти замовк? — запитала вчителька.
Вася зробив такі страшні очі, ніби він вистрибнув з літака і раптом зрозумів, що в нього за спиною замість парашута мішок картоплі. Клас миттєво розшифрував сигнал лиха і кинувся на виручку. Коли хтось гине біля дошки, навіть у найчерствіших серцях пробуджується милосердя.
Максова подружка Ліна Цвяхович, ніби ненароком витягла із торбинки журнал «Сім днів». З обкладинки посміхалися учасники проекту «Фабрика зірок». Ліна потицяла в якусь діваху і підняла вгору палець. Вася розгубився. Він не дивився передачі про «фабрику» і не знав імен учасників.
Побачивши, що підказка не дійшла, журнал перехопила Оля Хотіна, Лінина сусідка. Вона розгорнула на розвороті і знову тицьнула у фотографію, чим остаточно збила Васю з пантелику.
Тітку з фотографії, напевно, упізнав би навіть глухонімий житель далекої Чукотки, за умови, що в чумі є телевізор. Але Вася був на сто відсотків певен, що писати про Ксенію Собчак Лєрмонтов аж ніяк не міг.
Мовчанка затягувалася. На щастя, Стася здогадалася намалювати на аркуші зірочку.
— Зірка, — промовив Вася.
Він був не першим винахідником, який гинув під уламками свого винаходу, але це мало втішало. Він майже мріяв, щоб Кіра нарешті поставила йому двояку і відпустила. Але Кіра Миколаївна з упертістю завзятого садиста продовжувала катувати його біля дошки.
— Що зірка? З тебе треба по одному слову витягувати?
— укотре затягнув Вася.
У цей час Марат показав йому два пальці.
— Зірки, — слухняно погодився Вася.
Клас ледве стримувався од сміху.
— То все-таки зірка чи зірки? — поцікавилася вчителька.
Відразу кілька чоловік у дружному пориві здійняли вгору по два пальці. Вася впевнено сказав:
— Зірки.
Марат кивнув, і знову показав два пальці, і до Васі дійшло — це ж знак перемоги — вікторія.
— Зірки перемогли, — з полегкістю мовив він.
— І про щось шепочуться зірки, — з докором сказала вчителька.
Її голос потонув в оглушливому реготі. Навіть Едик Веркін, відомий своєю стриманістю і незворушністю, сміявся так, що дзеркало відліпилось у нього зі спини і з брязкотом розбилося, розлетівшись на скалки.
У класі відразу стало так тихо, як на вуличках південного міста під час сієсти. А потім вибухнула буря. Викриття було нищівним. Усі співучасники дістали по розгонистому зауваженню в щоденнику, а Васі було сказано залишитися після уроків.
— Поки не вивчиш вірша, додому не підеш, винахіднику, — сердито заявила літераторка.
— Мені після уроків до спортзалу треба, — похнюплено пробурмотів Вася.
— Нічого. Спортзал почекає. Качатися потім підеш. Думаєш, сила є — розуму не треба? Спочатку діло, а потім задоволення.