Ось уже й друга бригада проходить через зловісний, кривавий Лбищенськ… Він усе ще. страшний, глухий і порожній. Валяються по вулицях неприбрані тіла поколотих, посічених шаблями, розстріляних червоноармійців… Перша бригада не затримувалась тут — пішла тоді ж на Кожехаров. Трупи підбирали, відносили, ховали… Пішли в поле і в братських могилах поховали тих, що сотнями виставлені були під козацькі кулемети… Ні прощальних слів, ні похоронного маршу — з непокритими головами стали бійці на коліна і застигли мовчазно над дорогими могилами, сповнені скорботних почуттів, тяжких і суворих дум…
У Лбищенську відпочивали недовго — знялися й пішли… Тут їх наздогнали козацькі частини, які переслідували від Сахарної, і зав'язався бій — бій не на життя, а на смерть. Козаки не хотіли вірити, що таке змучене військо може учинити опір, налітали шаленими атаками, поспішали покінчити прогаяне діло. А червоні полки, приречені на загибель, виривалися з залізних обіймів смерті, пробивали шлях, відбивали атаки, довели ще і ще в цій гідній подиву обстановці, що таке є полки Чапаєвської дивізії…
Під хутором Янайським опинилися вночі. Втомилися вкрай. Попадали на землю. Кам'яним сном поснули бійці. Навіть караули не могли здолати сну — спали і вони. Червоний табір являв собою суцільне мертве царство. Козаки приготувалися до раптового удару. Вони цепами підкралися зовсім близько, завмерли за кілька кроків, тільки боялися почати в такій глухій непроглядній темряві,— чекали перших ознак несміливого тремтливого світанку… Кінні маси відкинуто по флангах, — вони націлилися бігти за червоноармійцями, коли ті з переляку почнуть тікати. Було все готове. Над червоними частинами нависла смерть!
Перший удар козаки давали на спробу: буде паніка чи ні? Побіжать чи зостануться на місці?.. І тільки колихнувся дрімучий морок вересневої ночі, по козацьких частинах залунало: «Ура!!! Ура!!! Ура!!!» Залпами відкрили вогонь… Десь позаду гриміли гармати…
Хоч як міцно спали бійці — посхоплювалися і зразу до гвинтівок… Але не було ладу, не було організованого опору, від перших же козацьких куль загинуло чимало командирів. Почалося сум'яття. Ніхто не міг визначити зразу, що треба робити, чекали команди, але її не було. Опір був розпорошений, випадковий, ненадійний… Дедалі наростало безладдя, збільшувалося сум'яття, з хвилини на хвилину можна було чекати божевільної, згубної паніки… Командир артилерійського дивізіону Микола Хребтов, — той, що працював біля Красного Яру, — підбіг до гармат, але там не було напоготові жодного «номера»: хто побіг до повозок, хто лежав уткнувшись, рятуючись від огню… Владним окриком підняв людей, пустив снаряд, за ним другий, третій… і відкрив жорстокий, нищівний вогонь… Цього було досить, щоб запобігти паніці. Тільки бійці побачили, почули, що б'ють свої батареї,— стріпнулися, підбадьорились, а тут на зміну загиблим командирам з'явились нові. Зав'язався впертий, кривавий бій, — таких боїв небагато пам'ятають навіть старі бойові командири Чапаєв- ської дивізії… Від опору переходили до атак і знову завмирали, коли нестерпним ставав кулеметний вогонь…
З гуркотом і виттям сунули на червоні цепи два ворожі броньовики; один — відкрито, по рівнині, другий — в обхід, глибоким яром. Але це вже їм не первина — тільки щільніше припали до землі, застигли чекаючи… А коли страховище наблизилось, Микола Хребтов одним снарядом влучив йому просто в лоб, і воно, похитнувшись, осіло на місці. Захватові не було меж. Піднялися на нову атаку. І били… А тоді знову заривалися в землю і чекали чергової сутички…
Козаків відігнали на кілька верст. У цьому — янайсько- му — бою чимало загинуло червоних бійців, але ще більше лишилося на полі козаків. І так було, що лежали вони рядами, — тут скошено було весь цеп невблаганним кулеметним огнем…
Другого бою такого, як янайський, не було. Незабаром підійшла підмога… Козаків гнали назад через ті самі хутори та станиці, де всього кілька днів тому швидко-швидко поспішали від погоні червоні полки. Тепер вони знову йшли в наступ уже на самий Гур'єв, до берегів Каспійського моря…
Проходили і Лбищенськ, спинилися над братськими могилами, співали похоронних пісень, клялися боротись, клялися перемогти, згадували тих, що з самовіданною мужністю віддали своє життя на берегах і в хвилях неспокійного Уралу.
ЗМІСТ
І. РОБІТНИЧИЙ ЗАГІН
ІІ. СТЕП
III. УРАЛЬСЬК
IV. АЛЕКСАНДРОВ-ГАЙ
V. ЧАПАЄВ
VI. СЛОМІХІНСЬКИЙ БІЙ
VII. В ДОРОЗІ
VIII. НА КОЛЧАКА
IX. ПЕРЕД БОЯМИ
X. ДО БУГУРУСЛАНА
XI. НА БЕЛЕБЕЙ
XII. ДАЛІ
XIII. УФА
XIV. ВИЗВОЛЕННЯ УРАЛЬСЬКА
XV. ФІНАЛ
Фурманов Д. А. Чапаев. Повесть. Переиздание. Для средн. и старш. шк. возр. Пер. с рус. В. Давыденко. Рисунки Е. Е. Котляра. К., «Веселка», 1979. 256 с. с ил.
(Историко революционная библиотека)
Повесть о легендарном герое гражданской войны Василии Ивановиче Чапаеве.
70803-029 74_79 4803010102 р2
М206(04)—79
ИСТОРИКО-РЕВОЛЮЦИОННАЯ БИБЛИОТЕКА
Дмитрий Андрєєвич Фурманов
ЧАПАЕВ
Повесть (На украинском языке)
Для среднего и старшего школьного возраста
Переиздание Перевод с русского В. Давыденко Рисунки Евгения Евгениевича Котляра
Издательство «Веселка», Киев-4, Бассейная, 1/2
Редактор В. Л. Н і к о л е н к о. Художній редактор Д. П. П р и с я ж н ю к. Технічний редактор К. П. Богдан. Коректори Л. К. Скрипченко, В. В. Вогаевський.
Інформ. бланк. № 1233. Здано на виробництво 14.07.78 Підписано до друку 14.11. 78. Формат 60X847111. Папір друк. № 2. Гарнітура" шкільна. Друк високий. Фіа. друк. арк. 16. Обл. — вид. арк. 15,4. Умови. друк. арк. 14,88. Тираж 200 ООО. Зам. 8—1971. Ціна 60 коп.
Видавництво «Веселка», Київ-4, Басейна, /г.
Головне підприємство республіканського виробничого об'єднання «ГІоліграфкнига» Держкомвидаву УРСР, 252057, Київ-57, вул. Довженка, 3.