II
Я народився в місті такому-то в році такому-то. Я народився й щодня щипаю себе ось тут — під бровою. Я народився. У мене немає братів і сестер. У мене є тридцять сім років — мій календарик, Боже, схожий на ліс, у якому лежать зрубані дерева — так лежать закреслені цифри на аркуші існування — так лежать закреслені люди на аркуші смерті. Я виріс із гріха — мій батько кохав мою маму в одну з літніх ночей, вона, мабуть, викидала в духовитий обшир звуки стогону від усолоди, а може, це було дощового вечора, коли всі покійниці світу спускають з неба своє прозоре волосся, а може, ні риба ні м’ясо ранку. Я не знаю, як звати мого батька, мені достатньо носити в собі знання про те, що я — плід гріховної насінини. Моя мама — тонка висока осока — я кохав би її, аби не пам’ять про те, що я виліз із її привабливої плоті — за цю думку пробач мене, Господи, за багато думок про це! — у неї маленькі пружні груди і рівний животик. Її кохали різні чоловіки — голос солодкого раювання лився з кімнати — так ллється сік із тіла гріховного яблука — один із чоловіків впустив у неї білий цвіт. Мені було мало років, щоби розуміти глибину того нагостреного голосу, але я не міг брати тарілку з рук матері зранку — мені уявлялося, як її облизував один із тих голих чоловіків. Але коли я трохи підріс, я почав мастурбувати на те, що відбувалося в іншій кімнаті: кожне поскрипування ліжка, кожен звук злиття тіл — льоп-льоп-льоп-льоп-льоп! — кожна тінь тваринного голосу людини — усе це збуджувало мене, коли я стояв коло дверей, і одного разу сперма таки вилетіла з мого стержня, як і багато разів потім. Після цього я виходив у затхлий під’їзд, слинив холостий скручений папірець і вдавав, що курю. Мастурбував і курив папірці зі шкільних зошитів. Перший час. Другий час я курив цигарки. Третій час я став підпивати горілку, коли виходили курити вони — мама і той, хто входив у неї. За це прости мене, Боже, як умієш прощати винуватцям своїм! Вони напивалися сумирними вечорами і знову злягались — ах, як красиво кричить ніч, коли в неї заходять кульки великої ведмедиці! — і я знову мастурбував коло дверей — чи ти зненавидиш мене, збідованого, за цей скупий відчай, непорочна частино мого існування?
Вона народила мене в шістнадцять. Її голос, мабуть, ще був ажуровою мелодією, коли звуки — блискотливі квіти хупавого саду — ростуть і приносять ясний просвіток закоханій квітці, що б’ється в грудях. Я збуджуюсь, коли жінки курять. Це красивий гріх, Боже, дозволь так думати, але і це гріхом буде. Моя мати курила витончено, випускаючи лілейний дим, ледь відкриваючи тонкий рот, повільно, смаковито — так пара покидає озеро в соннім поранні — так вільгість покидає заспану осоку — я обожнював дивитись на це. Ми жили у двокімнатці віддаленого району міста ен — двійко сполоханих птахів, які бояться самі себе — ти був з нами третім, Боже? Я не пам’ятаю головного, але мені досі чується її «син, ми — сильна вода». Не така — розведена з варенням, що ми пили вечорами, тримаючись за руки. Її звали Анна.