Хтось із недолужиків — каюсь — мешканців нашого дому розповів про це Анні. Вона посміялася і дала мені цигарку: тоді ми вже курили разом. І я збуджувався від того, як вона це робить. Знаю, Боже, це зовсім не нормально. І зараз, коли я несу цю сумбурну сповідь, мені хочеться занурити своє висхле обличчя в студену криничну воду і змити своє минуле. А після — стесати до м’яса долоні об гостре каміння, щоби знищити лінію долі. Лінію життя. Усі лінії, які говорять про мене. А мо’, легше їх обпекти? Фізичний біль — це тільки підтвердження нашого існування. Іноді — коли всередині тебе бучавіє прозорість, і відчуття нестерпності стає достеменним і наскрізним абсолютом — хочеться увігнати в себе гостре лезо.
Каюсь. Каюсь. Каюсь.
В Анни були подруга. Скоріш за все, вона жива й зараз, але я не можу знати точно. Востаннє я випадково зустрів її в парку міста, з якого приїхав. Точніше — втік. Це було років десять тому. Вона гуляла з нашим сином.
Боже праведний, вічний сумніве, що на тебе стікають обсмоктані свічі, мені так глибоко в цій неозорній простиглій річці, що тримає в ній не вміння плавати, а страх утопитися. Мені так незносно дивитись у її суту глибінь і бачити понівечених риб, що в русі забувають про власну приреченість, і так огидно бути такою ж рибою. У цій річці немає води, Боже. Але:
тут є безліч цегляних акваріумів, наповнених слізьми; тут є завожена багнюка з різким запахом; тут є ковчеги і шхуни, набиті ворухким мурашшям; тут є пластмасові водорості, яким обпалюють кінцівки, щоби не вкрали; тут є хвилі, що несуть звуковий бруд у вушні мушлі; тут є пісок і каміння, з яких проростає біль; тут є Ти — з величезною риболовною сіткою; тут є ми — здатні лише на сумирне споглядання власного наближення до.
V
Шо він зробив? Чого його розшукують?
Він зробив страшне. Я не можу сказати цього до того, як знайду його. Мені треба дані про нього. Прошу відповідати Вас чесно, Дано.
Господі, мені вже страшно. Добре.
Скільки разів у вас було?
Звідки Ви знаєте, шо в нас шось було?
Ваш чоловік мені вже дещо розповів.
Багато. Хто ж буде таке підщитувати?
Ви робили це тільки заради зачаття?
Боже... Я не хочу про це говорити. Це діло тільки нас двох. Я нічьо не скажу про це.
Двох? А Ваш чоловік?
Міша Вам уже ж мав сказати про те, шо він безплодний. І як це прив’язано до Жені?
Ви хотіли сказати — Джека?
Давайте без цього. Ви лізете туди, куди не треба. Я готова відповідати тільки на те, шо касається діла.
Це касається. Мені важливо розуміти психологію злочинця і його потенційних жертв.
Злочинця?
Так.
Боже! Не може бути!
Може. То ви робили це тільки заради зачаття?
Не можу повірити. Він когось убив? Ізнасілував?
Я ж уже сказав, що не можу цього розкривати. Ви все дізнаєтесь. Але пізніше. То тільки заради зачаття?
Фух... Зараз я би цього не зробила. Но тоді я була дурна. Влюбилась в нього. Міша був мені більше як папа, у мене не було нікого, крім нього. Мені було тяжко, і я жалію тепер. Я взнала тільки потім, шо в Міші був такий план. Женя був йому треба тільки для дитини. Ми нічьо не знали про нього. Він не розказував про себе.
Ви помічали за ним прояви агресії?
Ну... Це була більше страсть. Він міг заламати мені руки або взяти за горло. Якось, помню, він трохи сильно мене здавив, але відпустив, коли я сказала. Думаю, це нормально, коли люди занімаються сексом. А так він був спокойний. Ларіска розкаже більше — вона з ним довго жила до того, як він пропав. З нами вона не говорить, то ми нічьо не знаємо.
Що Вам не подобалось у ньому? Або не подобається?
Не знаю. Він багато пив. І курив часто. Думаю, і зараз так само. Я би сказала, він дуже равнодушний. Йому наче нецікаво жити. Якось так.
Може, у чомусь він був дивний?
Треба подумати... Да, він трохи не такий, як всі. Ми з Мішою чули, як він шось говорив у себе на чєрдаку. Сам з собою. І шось вроді писав у якісь зошити. Ось шо ше: він всігда був якимсь разним.
У якому сенсі?
Сьодня веселий, завтра ні з ким не говорить, ше позавтра — якийсь серйозний, сконцентрований. Міша казав, шо боявся його?