Через певні особисті обставини я залишився без роботи й житла в один день, тому змушений був звернутися за допомогою до свого друга-журналіста (його імені не розкриваю з низки причин), з яким ми колись раніше навчалися в інституті. Він запропонував мені пожити в нього певний час, поки знайду роботу й вирішу свої проблеми, на що я радо погодився й наступного дня вже стояв із трьома великими сумками в нього на порозі. Сьогодні, коли за вікном екватор осені, я сиджу на балконі квартири друга й пишу цей епілог до книжки, яку ви, сподіваюся, читаєте.
Не буду зупинятися на описі свого життя після переїзду, зосереджуся лише на одній визначальній для тексту історії, яку мій друг розповів одного вечора, коли ми пили бренді та їли піцу в нього на кухні й узялися до відвертих розмов. Суть її така:
зранку того ж дня він отримав дзвінок від збентеженої жінки, яка розпачливим голосом шукала порятунку від агресивного чоловіка, з яким проживала в цивільному шлюбі. У його блокноті вона знайшла якісь непідписані номери, записані на сторінці із назвою міста, яке він покинув. Жінка набрала перший-ліпший, сподіваючись на те, що це буде людина, яка зможе приїхати й забрати його, оскільки він став украй небезпечним. Вона назвалась Ларисою, а ім’я чоловіка озвучила як Євген Горко. Повідомила адресу й дуже просила не зволікати з приїздом. За послугу обіцяла заплатити. Карта показала, що відстань між містами — близько двохсот п’ятдесяти кілометрів.
Мій друг розповідав про це дуже знервовано, курив одну за одною, губився в думках. Я відчував, що за цим ховається щось дуже серйозне, дуже інтимне для нього, але боявся запитати. Зрештою, мені не довелося довго чекати — після чергової цигарки він оповів мені страшну історію про жорстоке вбивство його батька та несправедливо закриту справу А. Г. і Д. В. Кажу «несправедливу», зважаючи хоча б на те, що Євген Горко в своєму тексті сам зізнається в скоєнні злочину.
На мою думку, є сенс у короткому поясненні певної логіки дій мого друга, аби розплутати деякі сюжетні нитки. Як ви пам’ятаєте, після вбивства відбулася їхня з Горком зустріч, на яку він ішов із гарячим наміром помсти, однак сутичка завершилася його фізичною поразкою. Горко одразу ж покинув місто, фактично не залишивши нікому шансу довести його вину, тож упродовж усіх цих років мій друг носив у собі незагоєну рану впереміш із відчуттям власної немічності проти несправедливості. Дуже ймовірно, усе так тривало б і далі, якби не дзвінок жінки. Звісно, удруге схибити ніхто не мав права.
Того ж вечора на кухні ми продумали нехитрий план, за яким мій друг мав поїхати до міста, куди втік Горко, і провести своє приватне розслідування. Задля отримання необхідної інформації він мав зіграти роль слідчого, який нібито веде справу А. Г. і Д. В. Цього разу його вже не цікавила ідея фізичної розправи, головною метою було довести вину кривдника шляхом збору максимальної кількості свідчень. Нам також важливо було продумати питання безпеки мого друга, адже в разі зустрічі фізично сильніший і до того ж агресивний Горко міг удатися до радикальних дій, однак проблема вирішилася сама собою: через два дні Лариса зателефонувала й повідомила, що її цивільний чоловік зник.
Наступного ранку мій друг поїхав до містечка, зі стели якого хтось поцупив літеру о, оселився в місцевому готелі й одразу ж узявся до справи. Усі свідчення він записував на диктофон, після чого одразу ж дублював файли на ноутбук. Безумовно, ключову роль у процесі розслідування відіграв священик Зіновій, який досить несподівано допоміг справі. Виявляється, п’ять останніх частин сповіді Горка він також записав на диктофон й надав моєму другові як доказ під час зустрічі. Стверджував, той поводився досить дивно і здатний на нові злочини. Своїм обов’язком вважав довести інформацію до відома правоохоронних органів, будучи готовим навіть пожертвувати своєю репутацією людини церкви.
Нарешті, іще раз перепрошуючи за некликану присутність у тексті, маю пояснити, як саме вся ця направду шалена й драматична історія оформилась у рукопис, підготовлений до друку. Отже, через сім тижнів мій друг повернувся виснаженим і засмученим. Попри неабиякі успіхи в просуванні справи, Горко все ж залишався на свободі. У пошук було надіслано цілу групу в складі близько десятка людей. Однак-таки спіймати втікача поки нікому не вдавалося, хоча й на його сліди неодноразово виходили. Як Горкові вдавалося вислизати, лишається загадкою.