Коли я тільки приїхав до цього міста — стела з його назвою тоді ще мала о — Миша одразу прийняв мене. Я жив на горищі його будинку — щурі бігали моєю постіллю — якоюсь дірявою рядюгою й подушкою з лаванди — їх було близько десятка, трійко чорних, інші — сірі, там пахло сіном і їхнім послідом, якби я помер там, мене б ховали з кровистими виразками. Миша не пускав мене до свого будинку, він трохи побоювався мене, ми майже не говорили, хіба що на перекурах, він курить червоні «прилуки», його дружина — молода кучерява Дана — часто виходила з нами, клала руку на його коротке плече й просила затягнутися. Про що ми говорили на тих перекурах? Я пам’ятав би краще, якби не Дана. Одного разу ми точно говорили про музику. Миша виніс гітару, ми пили горілку, Дана кривилась, але теж пила, алича Йосі була якраз до столу, ми довго співали й говорили про музику, потім розвели багаття — пекли картоплю й цибулю, нам було дуже добре втрьох. Нам було дуже добре вдвох, коли заснув Миша.
Я влаштувався сторожем у шостій школі — там працює Миша, усього в місті п’ять шкіл, але третьої немає, — кажуть, її спалили євреї, не подумайте, я міг би працювати вчителем, але для мене не було місця. Є ще одна причина, чому мене не взяли б, але про це потім. Я не хочу зараз про це, і так болить голова, треба випити, у мене ще щось було під батареєю, треба тільки спуститися з даху. Я бігом. О! Скоро стане легше, чекайте — о! — тепер закурити б. Три через три — можна жити, якщо трохи спати вночі, всю ніч не виходить, бо треба час від часу виходити на вулицю — дивитися, чи немає кого на задньому подвір’ї. Іноді посеред ночі спрацьовував дзвоник — Бах завжди лякався, починав судорожно махати хвостом, я брав його на руки і шось казав. Бах-Бах-Бах, ти нещасна псина, їж цей сухий хліб, пий цей прісний узвар, ти не здаси мене, я знаю, малий! Одного разу дзвоник заклинило і він розтинався кілька годин — я не стримався й розбив велике дзеркало у фойє.
Фух, стало краще — о! — слава богу, знаєте, що я робив у три неробочі доби? Я передумав, не хочу про це. Хочу. Я лежав і дивився в трикутню стелю Мишиного горища. Якось — ахахахахах! — двійко щурів сіло поруч і дивилося зо мною. Так було перший час. Миша приносив мені книжки й молоко, я пив книжки й читав молоко, ой — тобто навпаки, ви зрозуміли, виходив на перекури, дихав, ковтав слину, говорив із Даною — ти будеш Джек, ніякий мені не Женя! — казала вона, — глянь на свої плечі, який же ти Женя? Ти Джек!
Якось я збирав антонівку — вересень-місяць — в алюмінюве відро, головатий поправляє — алюмінієве — тьху!, хоч би не звалитися разом з цею ринвою, Йоська цього не переживе, уже темніло, — бог обрізав нігтик і кинув світитися, — Дана підійшла до мене, нє, треба ще п’ятдесят чаполочі, вам теж не завадило б, а то тільки вилупили очі в ці чорні букви, шо ви там бачите?, один он уже дочитався — повезли чорного, як буква, в дурку — аж за омеловий океан — Міша догадується про нас, ми більше не можемо, Джек! — сказала вона. — Поцілуй мене, Данко, — відповів я, — приходь завтра після десятої.
Ого! Яка красива виходить дуга! Яка красива дуга! Яка красива дуга! Яка прозора сеча, бє-бє-бє!
VII
Тримай бульйон, трохи гарячий, подмухай. Будеш хліб? Зараз принесу. На, бери. Диви, який літачок полетів, о, вже в хмару сховавсь, зараз випливе знов. Хочеш, я розповім далі? Я забуваю дихати. Лорочко, їж, ти не можеш не їсти. Я забула дихати. І думати про слюну. Хліб і ложечка бульйону. Сироватка свіжа, я брав у Тадеуша. Осьо так, добре. Ше одну. Їж! Пробач мене, Лорочко!
Злива стихла, коли ми вже були коло маслозаводу. Ми були такі ж мокрі, як і стомлені. Я ледве крутив педалі, ти шось нашіптувала мені на вухо й межи словами цілувала, я люблю, коли мене цілують там. Ми приїхали додому й лягли спати. Я спав там, а ти тут, якшо чесно, я не знаю, чи любив тебе, шось тоді снилось тобі? А мені снилося місто. Не це, інше, з якого я втік. Воно зовсім не таке, як це. Там інші дерева. Вищі дими. Вони вилітають із одутлих труб і саджають квіти в легенях деревоподібних, уявляєш? Їж, бо буде холодний. Там високі церкви з великими банями, одна на одній, іди й молись, людино, піднімай руки до небес, цілуй засклені ікони, став свічку в гливий пісок, збирай трійко пальців, малюй повітряний хрест, гріши, людино немічна, носи золотого Йсусика на грудях, вбивай, кради, дури, замолюй гріхи, їж крашанки, заїдай паскою, пий свячену воду, пий чаполоч, поки не пізно — бийся головою об лід, поки не темно — бийся головою об лід, пробивайся, вибивайся, ти побачиш прекрасний світ![8], бийся головою об соборну підлогу, давай гроші жебракам, причащайся, п’яній, ковтай проскурку, наживайся, вмирай, людинко, лишай по собі слід, тебе будуть пам’ятати — ти заслужила на це, як ніхто інший! Ти найкраща й найгірша у світі! Бери воду, Лорко, меду дати?