Цей дивовижнй, зроблений зі скла Кіт, був такий прозорий, що крізь нього було видно все, наче крізь вікно. Але в голові, під тім’ям, він мав жменьку невеличких рожевих кульок, що скидались на самоцвіти, одначе правили йому за мозок. Мав він і серце, зроблене з криваво-червоного рубіна. Та крім цих двох кольорових частин весь він був із прозорого скла, а хвіст — дуже гарний — зі скляного волокна.
— Ану, прокидайся! — гукнув Капітан Біл. — Нам треба поговорити з тобою.
— Як ви смієте турбувати мене? — невдоволено спитав Ют. — Посоромтеся!
— Та не сердься, — сказав Капітан Біл. — Ти пам’ятаєш, що розповідав мені вчора про Зачаровану Квітку в золотому горщику?
— То я, по-твоєму, дурень? Глянь на мій мозок — і побачиш, що він працює. Звичайно, пам’ятаю! — відповів Ют.
— Ну, то як нам знайти її?
— Ви не знайдете. І це не ваша справа. Ідіть геть, не заважайте спати, — пробурчав Ют.
— Та ти послухай, — звернулась до нього Дороті. — Нам потрібна Зачарована Квітка, щоб подарувати Озмі на день народження. Ти ж радий будеш потішити Озму, правда?
— Я не певен, — відказав Ют. — 3 якої це речі я маю когось тішити?
— Таж ти маєш серце, я бачу його у тебе всередині, — втрутилась Тротта.
— Так, є, і гарне серце, я люблю його, — запевнив Ют, вигнувшись, щоб оглянути себе всього. — Але воно зроблене з рубіна, а рубін твердіший за кремінь.
— Чи годишся ти хоч на щось? — спитала Тротта.
— Аякже! На мене приємно дивитися — чого не можна сказати про тебе, — відповів Кіт.
Тротта засміялась, а Дороті, що бачила Скляного Кота наскрізь не тільки очима, примирливо сказала:
— Ти справді дуже гарний, і якщо ти зможеш розповісти Капітанові Білові, де знайти Зачаровану Квітку, всі люди в Озі славитимуть тебе за розум. Квітка належатиме Озмі, але всі знатимуть, що дістав її Скляний Кіт.
Отаку мову кришталеве створіння любило.
Рожеві кульки в голові заворушились, і Кіт сказав:
— Я знайшов Зачаровану Квітку на півночі краю Жвакунів, де майже не живуть і не бувають люди. Там є річка, що протікає через ліс, а посеред тієї річки є невеличкий острівець, і на ньому стоїть золотий горщик, а в горщику росте Зачарована Квітка.
— А як же ти потрапив на той острівець? — спитала Дороті. —Адже Скляні Коти не можуть плавати.
— Так, але я не боюся води, — відповів Кіт. — Я просто пройшов по дну.
— Під водою? — вигукнула Тротта.
Кіт глянув на неї зневажливо.
— Як же я міг би пройти над водою по дну річки? Якби ти була прозора, всі б побачили, що мозок у тебе не працює. Але я певен, що ви самі ніколи не знайдете того місця. Воно завжди було сховане від озминського люду.
— Але ж ти зі своїм гарним рожевим мозком, мабуть, зможеш його відшукати? — зауважила Дороті.
— Зможу, і коли ви хочете тієї Зачарованої Квітки для Озми, я піду з вами й покажу дорогу.
— От молодець! — вигукнула Дороті. — Тротта й Капітан Біл підуть із тобою, бо це буде їхній подарунок Озмі на день народження. А поки ви мандруватимете, я придумаю ще якийсь подарунок від себе.
— Гаразд. То ходімо, Капітане, — сказав Скляний Кіт і вже рушив у путь.
— Постривай хвилинку, — попросила Тротта. — Довго ми йтимемо?
— Та з тиждень.
— Ну, то я вкину дещо в кошик, щоб узяти з собою, — сказала дівчинка й побігла до палацу збиратись у дорогу.
ПОДАРУНКИ ОЗМІ НА ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
оли Капітан Біл, Тротта й Скляний Кіт рушили до таємного острівця на далекій річці по Зачаровану Квітку, Дороті знову задумалася: що ж подарувати Озмі? Зустрівши Клаптикову Дівчину, вона спитала:
— Що ти подаруєш Озмі на день народження?
— Я склала для неї пісеньку, — відповіла Клаптикова Дівчина, яку прозивали Вишкребкою і яка, хоча була напхана ватою, мала в голові якийсь мозок-вінегрет. — Пісенька чудова, а приспів у ній такий:
— Як тобі подобається, Дороті? — спитала Клаптикова Дівчина.
— Чи це справжня поезія, Вишкребко? — з сумнівом відказала Дороті.
— Не гірша за будь-яку ходячу пісеньку, — запевнила Клаптикова Дівчина. — Я й назву їй дала шикарну: «Нині в Озми славне свято, Нумо ж весело співати, Бо вона в цей день родилась, хоч-не-хоч».