Вигладилось озеро і лежало, сяюче, наче ртуть, що її хтось розлив в улоговині. У ньому купалося зоряне небо. Воно та озеро були довго свідками кохання, що снувалося ось тут, наче світляна казка.
…камінні сходи — їхні руки перший раз зустрілися на них.
Пляжа і плавання, гра м’ячем і стежки — усюди були вони тільки вдвох.
Уста уст шукали під зоряним небом.
Тоді і довго ще потім не було світу — тільки вони двоє.
Він, світ, щойно згодом став рости й рости довкруги них і кидати заборола на стежки, якими котилося райдужне кільце їхнього кохання.
Долітав згук з недалеких доріг, яких так довго не помічали.
Самітний човен колихався при березі. До нього підбігали дрібні хвильки і шуміли та співали казку про кохання. Небо тонуло в озерному плесі.
Ніч така місячна, ніч така зоряна
Так у пісні. Але так теж на Діброві, коли на небі повня і срібло місяця заливає Берег Мрійників та прокрадається на той бік Діброви. Глибокими таємними тінями воно лежить у лісі, а цвітуча хаща ловить шматинки нічного неба та в свою сітку згортає місячне сяйво, що заблукало в її нетрі.
Галі й на думку не приходить спати. Який ворог спав би в таку ніч! А ще коли по тому боці Петро Астробанд мріє… не при бандурі, а при своїх телескопах. Стежить за міжзоряними просторами й розглядає великі небесні тіла.
Галя стукає до вікон гостей, що вже лягли спочивати, і кличе: «Гей, ви, сплюхи! Там астроном показує небо й неосяжні простори, а ви спите! Вставайте, підемо й ми в мандрівку світами!»
Сім’я Валі вискакує з ліжок, швидко надягає штани й ходаки-мокасини, і вже пахкає мотор, і вже їдуть на той берег. Бо хто б ішов хоч малий кусок?
Але є такі. Є групка молоді, що нишком кидає танці, що струшує з себе джаз і твіст, і мамбу, і всі, як вони там називаються, ці вигинаники й ламанки, споліскує себе таємною синявою неба та висушується сріблом місяця і так, очищена, йде дорогою на Берег Мрійників. Там бо не дібров’яна мрія про хатку, «садочок і млиночок», а велика мрія людства: збагнути світи-зорі, що віддалені від землі на сотні й тисячі світлових років. Відвічна мрія людства, що набрала тепер динаміки завдяки атомовим і ракетним винаходам та великим кроком вперед наблизилася до зреалізування.
Місяць купається в озері. Може й йому гаряче там, серед неба? Бож недаром його освітлює й пригріває сонце. Місяцю, гей, місяцю! Як там у тебе? Якою тобі здається наша земля? Чи така ясна, як ти, чи, може, вона маленька й темненька, і ти не бачиш її? Таж на твоїй поверхні великі очі та ще й носяка неабияка, хто ж знає, чи ти живеш і бачиш? Астробанд певен, що ні. Він майже присягнув би, що ти мертвий, що в тебе ні атмосфери, ні води, ні «людей» (назвімо так усе живе, може, воно вірус і бактерії, а може, велетні-диносаври й мамути або карлики-людоподібники. Такі, що літають на тарілках або на ще чомусь).
Три телескопи підглядають твої тайни, і вчений пояснює:
— Погляньте спершу в цей менший телескоп. Що бачите? Світляна куля, що пливе дуже швидко і зникає з-під вашого скла, і ви мусите його направляти на оцей сяючий кружок, що його називають місяцем. Як він насправді називається — невідомо. Мають же інші плянети по декілька місяців, і хто його знає, як їх називають? Маєте? Ловите?
— Який ясний, який срібний! — вигукує Дана. — А що це на ньому за рівчаки й ями?
— Приступіть до другого телескопа, цього, великого, і я покажу вам їх, так би мовити, зблизька.
Астробанд витирає шматиною сочку величезного телескопа. Хто зна, чи не більша вона від тієї, що на горі Паламар (це не той паламар, що в нас засвічує свічки в церкві та дзвонить на старій дерев’яній дзвіниці). Сочка заволікається парою. Завтра буде хмарно. Та де там завтра — вже сьогодні, і то — швидко. Відбути б лекцію астрономії!
Величезна труба телескопа — просто на місяць. Всі три телескопи наш астроном зробив сам. Сам і сочку різьбив. Та невже? Так і є. В книжках усе знайдете, як і що робити. А як же тарабанити оцю грізну трубу з Дітройту та на Діброву?
Пан Астробанд — назвім його так, бо обидві вони, астрономія й бандура — його кохані, сам же він самотою ходить — живе. Двох їх, коханок, пригортає до себе, як оце тепер великого телескопа, з радісним посміхом. О, він складається просто: трубу в трубу засовуєш — і все.