Але не в гнів Жучкові, ані його господині, мушу сказати, що він не один спортсмен тут. Як ото в нас буває інша визначна особа, що має своїх прихильників, що за нею стоїть партія, так і тут. Мушка бо, як вони кажуть, у нічому не поступається Жучкові. Її спеціяльність — легкий, надутий м’яч. Той, що вживають до ігор на воді, такий великий, кольоровий, легкий, як пір’їна. Ним Мушка грається зовсім так, як тюлень: копне носом — м’яч підлетить, Мушка біжить і ловить його на свій ніс та підганяє його далі, штовхає вбік і вгору, м’яч летить — Мушка за ним, забігає з боків, перехоплює і далі підбиває. При цьому вона вся в рухові, і здається, що вона ось-ось вилетить в повітря і там слідкуючи за своїм м’ячем. Дуже зручна, дуже виспортована цюця!
У той час, коли отак розважають себе і гостей їхні улюбленці, самі гості подрімують, відпочивають та розважаються розмовою. Окрім пліток, однією з головних тем тут — відживлення. Над кошиками, повними харчів, завжди лунає приблизно така мудрість:
— Дякую, я масла не вживаю.
— Чому?
— Бо від масла дістається склерозу артерій.
Пані в зеленому купальнику виголошує цю тезу з повним переконанням, з повним знанням справи.
— То що ж ви їсте, пані докторово?
— Я не снідаю зовсім.
— А, то мусите вставати дуже пізно. Я таки без снідання не обійшовся б, — так пан у гранатових штанцях.
— Встаю о шостій. Інколи, як трохи зголоднію, з’їм якесь яблуко чи пару сливок, чи одну помаранчу.
— Гм, то ви на дієті. Я бо снідаю, кава в мене — головний напиток, — це так пані в червоному купальнику, навіть худіша за паню, що не снідає.
— Як ви можете! — обурюється зелена пані. — Від кави дістається гайбладпрешир!
— Я п’ю Сенку, — пан із сивою фризурою та милим усміхом, — і їм дуже мале снідання: одне яйце.
— Як то, саме яйце, без хліба?
— Та ні. Кусочок, інколи два кусочки…
— Як то, пісні?
— Та ні. З отим, як воно, філядельфія.
— Ну, то це сир. Отже, їсте два куски хліба з сиром. І можете знати, що «філядельфія» — сир пів-напів з маслом. А ви, певно, берете його багато, бо обманюєте себе, що це, мовляв, не масло, а сир ріденький.
Пан із сивою шевелюрою ковтає гіркий закид і вже не борониться. Бо як, чим?
— До того можете знати, що яйця дуже шкідливі. Від них хворіють на серце, і тому в цій країні так багато стровків. А найшкідливіші яйця на-м’яко.
— Де ж ви це читали? Таж у цій країні їдять найбільше жарених на бейконі.
— Жарених?! — аж підносить зелену паню. — Таж у них жовток рідкий, а це найшкідливіше!
Накінець знаходиться хтось, що уминає ковбасу, підкидає голубців, що з них аж капає жир, та ще й хлібом допихає. І не боїться всіх отих отрут! Ще й тортом закушує, не боїться кари Божої!
Цього вже не може витримати зелена пані, і чи то спересердя, чи з принципу, відходить. За нею — критичні погляди пань, що не цураються яєць, ані масла, і вони так приблизно закінчують дискусію про відживлення:
— Якби так нічого не їла, як каже, не була б така гладка. Не знати, від чого у неї оте все, що так далеко видно… То, певно, від тієї дієти.
Усі сміються і простують до буфету на свіжі варенички, на ковбасу з капустою та на добрячі торти. Десь удома їли ми все, аби лиш було що, і не боялися нічого, а тут куди не глянь, усюди пойзон і алерджі, хай їм хрін!
Так, отже, йдуть до буфету та до своїх кошиків, не дивлячись на отрути, вдихають повітря, повне квітневого пилку, від чого, як відомо, «алергія», і відпочивають собі, користуючись недільним дозвіллям. Мабуть, у них таке почування, як у тих, що живуть на узбіччях вулкана…
Але — попереду них співають платівки, позаду плеще м’яч та тупотять босі ноги молодих спортовців. Так, приблизно, було перед роками, так є й тепер. Крім свідомости щодо шкідливости майже всіх харчів, нічого тут не змінилося. Правда, як ми вже згадували, постав спортовий майдан. Колись там росла кукурудза. Її широкий лан шелестів подовгастим листям, і шульки стриміли, як багнети, і восени і взимку золоті кукурудзяні зернятка годували фазанів. Тепер це рівна площа, спортовий майдан, обведений доріжкою-біжнею. На ньому паркують ті, яким не вдалося запаркувати під деревами.