- Чому? - в один голос запитали хлопчик i П'яте Колесо.
- Ось послухайте...
БЕЗЛАДДЯ
- Було це чи не було, казка це чи бувальщина, тiльки бачив я все на власнi очi, - почав Дiд Драндулет. - Коли з'явилися першi автомобiлi, вони самi ще не знали, якими їм бути. I небаченi чудовиська запрудили шляхи.
Рогатi автомашини.
Їжаки-автомобiлi, в яких кузови були всiянi гострими сталевими голками.
Гнучкi й довгi машини-гадюки.
Круглi та тугi, нiби м'яч, грузовики. Вони могли пiдiбгати колеса й котитися бездорiжжям.
Автострибуни.
Були навiть автомобiлi, якi могли розсипатися на безлiч маленьких автомобiльчикiв, пролiзти через будь-яку шпаринку, а потiм з'єднатися i знову їхати далi.
Були машини з вiсьмома колесами - чотири внизу, стiльки ж зверху. Коли вони перевертались, то могли спокiйнiсiнько їхати далi догори дном.
Зустрiчалися триколiснi та двоколiснi. А одного разу з'явився автомобiль на одному колесi! Чудернацький вигляд вiн мав - довгий i тонкий, мов телеграфний стовп.
- Як же вiн їздив на одному колесi? - здивувався Малько-Ванько.
- Ще й як їздив! Автостоп - так його стали називати - хвацько носився не тiльки по дорогах, а й по стежках, бордюрах i навiть... по карнизах будинкiв.
- А по карнизах навiщо? Хiба була потреба?
- Потреба була! Тому що - i це було найголовнiшим - автомобiлi не тiльки не знали, який вигляд вони мали, а й не вiдали, як їздити. Кожен мчав, куди хотiв i як хотiв. Плутанина, безладдя! I була це країна Безладна Круговерть. На дорогах весь час траплялися сутички, аварiї, чвари, скандали, бiйки. То Їжак штрикне когось своїми колючками, то Рогач потовче, то Автогадюка задушить у сталевих обiймах... На дорогах затори, пробки! А машин ставало дедалi бiльше. I ось одного разу на головнiй площi Круговертi утворився величезний затор. Тиснули з усiх бокiв i дедалi сильнiше. От у когось затрiщав кузов, лопнуло колесо, дзенькнуло скло... Лунали крики, стогони гармидер несосвiтенний!
Але раптом настала мертва тиша - всi онiмiли з жаху. Високо над площею запалало червоне свiтло! Червоне! А треба сказати, що автомобiлi бояться червоного свiтла як вогню. Тому що в нас, автомобiлях, повно бензину, мастила. Ледь iскра потрапить - не поїдеш, а полетиш! Ось тiльки в рiзнi боки, кахи-кахи... в рiзнi боки.
- Ну, а далi, далi! - пiдстрибувало П'яте Колесо. - Хто вибухнув, хто згорiв на перехрестi, га?
- Нiхто не вибухнув, нiхто не згорiв, - сварливо вiдповiв Дiд Драндулет. - А горiла червоним свiтлом єдина фара Автостопа - двi ж на ньому нiде було примостити, хiба що як гудзики - одна пiд одною.
Його затиснули на самiсiнькiй серединi перехрестя з чотирьох бокiв, та так, що вiд напруги й гнiву фара почервонiла. Всi спочатку злякались - а раптом Автостоп палає? I онiмiли з переляку. Але тут закричав Автостоп. Вiн завив, нiби сирена.
- Е-е-гей! - волав вiн. - Що ви робите, дурнi автомобiлi - мiднi лоби, залiзнi голови? Навiщо душите й калiчите один одного? Адже дороги навколо вiльнi, вiльнi! їдьте, куди хочете!
- Де ж вони вiльнi? - загомонiли машини. - Ми не бачимо. Всi дороги забитi, запрудженi.
- Це тому, що ви дивитесь пiд колеса й далi свого радiатора нiчого не бачите! - гукав Автостоп. - А я бачу далеко. Я бачу вiльний шлях!
I вiн почав показувати машинам, куди їхати, i так блискав червоним вогнем, що всi машини швиденько розбiглись.
Автостопу дуже сподобалось командувати, й вiн залишився на перехрестi. Але всi машини об'їжджали площу - так вони боялися небаченого червоного вогню. I серед автомобiлiв пiшли страшнi чутки про перехрестя, на якому злий Автостоп живцем спалює неслухняних.
Дiд Драндулет замовк i, здається, заснув. П'яте Колесо нетерпляче забiгало навколо, потiм штовхнуло старого.
- Га? Що? - прокинувся той.
- Все ти казки розказуєш, дiду! - заверещало П'яте Колесо. - А що далi - не знаєш, не вiдаєш. Ось i мовчиш. Вигадуєш, мабуть...
- Нiчого я не вигадую, - розсердився Дiд Драндулет. - Якщо не подобається, можу не розповiдати.
- Розповiдай, розповiдай далi! - почали навперебiй Просити Малько-Ванько i П'яте Колесо. - Нам дуже цiкаво...
Дiд Драндулет пом'якшав i продовжував:
- I зажурився самотнiй Автостоп, затужив. А залишити перехрестя не зважувався: а якщо автомашини знову з'їдуться та без нього, височезного Автостопа, перечавлять одна одну?
Та одного разу занесло на площу якогось малюка, котрий втiк з дому вiд батькiв. Коли вiн побачив таку простору площу, то навiть заверещав вiд захоплення i почав носитися туди й сюди. I ледве не налетiв на Автостопа.
Вибачився чемно, позадкував, а потiм об'їхав навколо нього й питає:
- А чому ти такий витягнутий?
- Щоб далеко бачити, - вiдповiдає лагiдно Автостоп. Вiн теж зрадiв малюковi.
- А що це там свiтиться нагорi, га? У твоєму оцi?
- Це свiтиться надiя моя зелена.
- Зелена! Зелена! - застрибав малюк. - Зовсiм як м'яка травичка на лужку бiля нашого будинку.
I вiн помчав по майдану й вигукував:
- Сюди! Всi сюди! Подивiться, яке гарне свiтло я знайшов!
На його лемент збiглись автомобiлi з усього мiста. Та коли побачили, що в єдинiй фарi Автостопа палає не страшне червоне свiтло, а зовсiм iнше - променисто-зелене, невимовне зрадiли.
- Ой, як це чудово! - казали вони. - Зелене свiтло - то колiр тiнистого гаю, рiвних лiсових галявин з м'якою шовковистою травою, яка не псує шин. Це затишнi улоговини з прохолодними струмочками, де можна напитися досхочу чистої джерельної водицi, яка не засмiтить радiатора. Хай же це свiтло горить завжди, наш улюблений Автостопе, i нагадує нам про тi приємнi хвилини, коли ми гуляли на околицi Круговертi.
I вони закружляли у танку навколо Автостопа, а той розчулився i не знав, куди подiтися вiд радостi. А зелене свiтло розгорялося дедалi яскравiше i яскравiше, поки не стало чисто смарагдовим. Тодi у всiх вирвався вигук захоплення. Вони закружляли ще швидше i заспiвали:
Наш зелений,
наш зелений,
наш зелений Автобрат!
I вiднинi
прислухайтесь