Вiн поставив автомобiля i почав благати Варю:
- Не чiпай бiльше тут нiчого, добре? Я тебе дуже-ду-же прошу!
Дiвчинку це чомусь ще бiльше злякало.
- Та не буду я нiчого у вас чiпати! - вже зi слiзьми на очах промовила вона. - Вiдчепiться вiд мене!
Професор погладив її по головi й почав утiшати:
- А ось вiдчепитися вiд тебе я нiяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...
- Правильний Професор! - пiдказав Рукастик-Смугастик.
Професор усмiхнувся i жартiвливо насварився на нього пальцем:
- Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай. - Вiн повернувся до Варi.
- Я буду розповiдати i пояснювати тобi правила Закону Вулиць i Дорiг, - вiн накреслив пальцем у повiтрi щось дуже хитромудре. - Кожна лiтера з великої лiтери... тобто слово. Зрозумiла?
- Зрозумiла, - вiдповiла дiвчинка, хоча нiчого не зрозумiла - який закон, якi лiтери. Та Правильний Професор залишився задоволений її вiдповiддю i навiть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитнi iскри - цього разу вiд довгих сухих пальцiв.
- Професоре, у вас руки iскрять! - зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.
- Це енергiя моя iскрить, енергiя! - нагримав на нього Правильний Професор i гучно, нiби звертався до великої аудиторiї, оголосив:
- Отже, почнемо!
Варя озирнулася. Нiкого, крiм неї, в кiмнатi не було.
- Ти чого озираєшся? - пiдскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?
Вона раптом вiдчула страшенний голод i згадала, що їй говорили на перехрестi.
- Пи... пирiжки, - вирвалося у неї.
- А, пирiжки! - Правильний Професор усмiхнувся i повернувся до Рукастика-Смугастика. - Ти чув? Принеси їй пирiжкiв, якi полiпшують пам'ять. I негайно, негайно!
Той вийшов i за хвилину повернувся з тарiлкою рум'яних запашних пирiжкiв. Вони виявилися навiть гарячими, аж парували, i були такi смачнi - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всерединi - сир чи капуста, а вже брала пирiжок.
Рукастик-Смугастик дивився на неї i голосно ковтав слину.
- Тихiше ковтайте! - пробурчав Правильний Професор i теж ковтнув слину.
Тодi Варя пiдсунула їм тарiлку:
- Їжте й ви. Берiть, берiть, вони такi смачнi! Не пошкодуєте...
Рукастик-Смугастик нерiшуче подивився на пирiжки, а потiм на Правильного Професора. Той зняв i знiяковiло протер окуляри маленьким носовичком.
- Якщо сказати по правдi, я їсти не хочу, - зам'явся вiн. - Але, як побачу пирiжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...
- I в мене те ж саме! - здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пирiжкiв чомусь завжди хочеться.
- I в мене! - радiсно мовила Варя. - Мабуть, пирiжки для того й придуманi, щоб їх хотiлося їсти!
Вони засмiялись i почали ласувати пирiжками.
Через кiлька хвилин Правильний Професор звернувся до Варi:
- Що треба зробити, коли переходиш вулицю?
Та Рукастик-Смугастик вiдповiв за неї:
- Коли переходиш вулицю, треба спочатку подивитися лiворуч!
- Чому? - повернувся до нього Правильний Професор.
Рукастик-Смугастик швидко дожував пирiжок i жваво проторохтiв:
- Тому що злiва може з'явитися автомашина. I тодi трапиться...
- Зiт-кнен-ня! - разом закiнчили вони.
- А коли дiйдеш до середини вулицi, що треба зробити?
- Подивитися праворуч! - раптом вирвалося у Варi. Вона згадала, як вони переходили вулицю.
- Чому?
- Тому що цього разу машина може з'явитися справа! I тодi трапиться аварiя!
- Правильно! - вигукнули Рукастик-Смугастик i Правильний Професор.
Потiм Правильний Професор сказав:
- Ось бачиш, цi пирiжки справдi полiпшують пам'ять. Ти запам'ятала те, що я казав, i те, чого я навiть не казав. А якщо ти не озирнешся лiворуч-праворуч, то станеться...
- Зiткнення! - хором закiнчили всi.
Пiсля таких ласощiв Варю почало хилити на сон. А Правильний Професор все правив та правив про свої правила, i щоразу Рукастик-Смугастик влад вiдповiдав на всi його запитання, навiть найкаверзнiшi.
- Якщо ти їдеш на велосипедi i бачиш, що на потрiбну тобi вулицю в'їзд велосипедистам заборонений, що ти зробиш?
- Зiйду з велосипеда i поведу його.
- По тротуару?
- Нi, по тротуару пiду сам, а велосипед вестиму по брукiвцi, поруч з тротуаром.
- Молодець! - похвалив Правильний Професор. Вiд напруги та надмiру енергiї з його волосся i пальцiв безперервно летiли блакитнi iскри-блискавки...
Та Варя щось згадала i запитала:
- А чому Рукастик-Смугастик на перехрестi пiднiмає руку, коли хоче всiх зупинити?
Рукастик-Смугастик тут же вiдповiв:
- Тому що цей жест вiдповiдає жовтому сигналовi Знавця-Моргунця.
- Взагалi так, - погодився Правильний Професор. - Але... Це iсторiя... - вiн пiдняв палець. - Я розповiм вам, як з'явилися Рукастики-Смугастики.
- Ой, як цiкаво! - у Варi й Рукастика-Смугастика вiдразу ж заблищали очi.
Професор заклав руки за спину й довгими кроками почав мiряти Кiмнату Знань.
- Я особисто був учасником тих iсторичних подiй. I трапилося це... скоїлося... вiдбулося, коли в Чарiвнiй Круговертi з'явився Знавець-Моргунець. Вiн стояв на головному перехрестi та вказував автомашинам, куди й кому їхати.
Як вiн це робив? Червоним вогнем запалає - зупиняються всi машини.
Жовтим свiтлом засвiтиться - приготуватися до руху. Зеленим засяє - дозволяється їхати.
I всi автомашини слухались Знавця-Моргунця. Усi, та не всi.
Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобiй. I ще здалеку гукає:
- Пропустiть! Поспiшаю! Не затримуйте мене!
Вiн взагалi любив гасати з шаленою швидкiстю i таким ревiнням, що iншi, зачувши його, заздалегiдь поступалися...
Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.
- Нiколи менi! Я зайнятий! - лементував вiн.
А коли його запитували, чим вiн зайнятий, Громобiй верз таку нiсенiтницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманнi фари. Проте всi й так знали, яке в нього "термiнове й важливе" заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.