Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Тi спритно пiдбiгли й виструнчилися перед своїм начальником.
- Розшукати дiвчинку Варю!
Наперед виступив Рукастик-Смугастик у бiлому беретi й бiлих рукавичках.
- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кiмнатi Знань, куди я її вiдправив через те, що вона зовсiм не знала Закону Вулиць i Дорiг.
- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дiвчинку випускати на вулицю, коли вона зовсiм не знає правил Закону? Як можна довiрити їй самостiйно ходити по Чарiвнiй Круговертi? Вона ж не зможе повернутися додому!
- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Професор допомiг вивчити всi правила. I зараз вона їсть знаменитi пирiжки пам'ятi, щоб добре все запам'ятовувалось.
Малько-Ванько голосно ковтнув слину i сказав:
- Я теж хочу пирiжкiв...
- Тодi до професора! Негайно до Правильного Професора!
ЗАМКНЕНЕ КОЛО
- Слухайте, - мовив Правильний Професор i почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пирiжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно цiла тарiлка була...
- Та загула! - радiсно пiдхопив Рукастик-Смугастик i змовницьки пiдморгнув Варi. - Ще принести?
Правильний Професор пiдозрiло подивився на дiвчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пирiжками. Пiдрум'янений кiнчик одного з них зрадницьки виглядав з кишенi.
Дiвчинка почервонiла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
- Я... я не собi, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. I я...
- Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадiв Правильний Професор i почав її утiшати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навiть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзiв не забувають. Чому ж ти нам нiчого не сказала... не повiдомила? Хочеш, ми тобi ще цiлу тарiлку пирiжкiв дамо? Га? I ти непомiтно їх у кишеню...
- Бiльше не влiзе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм i так тiсно...
Цiєї митi на вулицi загудiв клаксон автомобiля. Рукастик-Смугастик стрiмголов вилетiв i тут же повернувся:
- Це за тобою, Варю!
- Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
А Професор провадив далi:
- Навiть якщо ти забула якесь там правило - не бiда. Найголовнiше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... помiркуй... помисли.
- А якщо думати нiколи? Якщо машина на мене летить?
- На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегiдь... завчасно... наперед! Зрозумiло?
Хлопчик i дiвчинка кивнули.
- Ось я i кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кiлька разiв - i згадаєш.
Варя поцiкавилась:
- Кiлька разiв - це скiльки?
- Скiльки? - Правильний Професор замислився. - Скiльки... гм...
Вiн приставив палець до чола, потiм схрестив руки на грудях, далi заклав їх за спину, вiдтак засунув у кишенi.
I тут обличчя його посвiтлiшало.
- Ага!.. Ось. - Вiн витягнув з кишенi гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають пiд час свят i пускають у небо. Жовту.
- Ти запитуєш, скiльки разiв? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
Нарештi вони вирушили додому - допитлива Варвара i пустун Малько-Ванько. їх чинно вiз Драндулет-Кабрiолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услiд i бажали щасливого повернення.
Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколiрний замок i виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарiвної Круговертi.
Та на цьому пригоди наших героїв не закiнчилися.
Коли вони вже збиралися залишити чарiвну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
- Стiйте! Попереду - страшна небезпека!
Дiд Драндулет уповiльнив хiд:
- Яка небезпека? Де вона?
- Попереду. Там, куди ви їдете.
- Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дiд Драндулет. Звiдти ми виберемося на потрiбний нам шлях.
- Нiкуди ви звiдти не виберетесь. Там зiбралися всi автомашини...
Попереду наростав якийсь глухий шум.
- Це вони...
- Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
- Не-е-е можна, - заперечив Дiд Драндулет. - Тут нi повертати, нi зупинятися не можна. Заборонено. Всi дороги ведуть до Замкненого Кола.
Його немов магнiтом тягнуло - котився дедалi швидше й швидше. Поворот i...
...вiдкрилось Замкнене Коло!
- Тримайтеся! - гукнув Дiд Драндулет.
П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гнiздо-заглиблення.
За мить вони опинились у вирi машин.
УНИКАВ ДИМУ, А ВПАВ У ВОГОНЬ
Праворуч, лiворуч, спереду, ззаду - скiльки сягало око - мчали найрiзноманiтнiшi автомобiлi. Нi на мить не зупинявся цей величезний потiк.
Варя помiтила, що праворуч машини їдуть трохи повiльнiше, а далi - ще повiльнiше.
- Дiдусю! - гукнула вона. - Отам тихiше!
Старий перебрався у сусiднiй ряд, потiм - у сусiднiй сусiднього, поки не прибився до самого узбiччя, де рух був зовсiм неквапливий. Тут їхали старi, деренчливi й малопотужнi автомашини.
- Дивись, - штовхнув Малько-Ванько дiвчинку Варю, - це ж нашi знайомi... Ей! Е-ей!
Попереду на кривих колiщатах дрiботiв Жучок, а ззаду поскрипував Пiкап. Але вони нiчого не помiчали - як заведенi котили й котили вперед по колу.
Як зупинити потiк машин, розiрвати чарiвне Замкнене Коло?
I тут Варя згадала: "Якщо тобi буде важко, зупинись, подумай. Вдихни глибоко кiлька разiв..."
Вона дiстала з кишенi заповiтну кульку.
- Що це? - запитав Малько-Ванько.
Варя почала мовчки надувати кульку.
- Дай менi! Я краще вмiю.
Та дiвчинка тiльки похитала головою. Вона сама, сама повинна...
Ось кулька стала завбiльшки з кулак, потiм - з Варину голову, потiм - як П'яте Колесо! "Лопне", - подумав перелякано хлопчик i загукав:
- Стiй!
I багато голосiв пiдхопили його вигук:
- Стiй! Стiй! Стiй!
Пролунав скрегiт гальм. Варя припинила надувати кульку й мiцно затиснула гумове кiльце в руцi. Освiтлена променями фар, яскрава куля погойдувалася високо над машинами.