Неподалiк почулися гучнi крики.
- Хто там галасує?
- Це тягач зi своїм Причепом свариться.
Вигуки стали голоснiшими. Юрба наблизилася.
- Вiдчепись вiд мене нарештi!- репетував Тягач. - I чого ти прилип, як той Пилип? Куди я - туди й ти, Все життя тягаю тебе. Упорожнi ще так-сяк, а завантажений... Усi мої успiхи собi приписуєш. Набридло!
Звiдкiлясь вигулькнув Смiттєвоз. Вiн гучно пихтiв.
- З смiттям покiнчено! - загурчав вiн i висипав купу всякого мотлоху! - Хочу прибирати чистоту!
Вiн помчав геть.
- Дор-рогу! Дор-р-рогу!- раптом почувся чийсь голос. Задвигтiла земля.
Рукастик-Смугастик радiсно пiдскочив:
- Це Самоскид iде! Ось зараз...
- Вiдiйдiть! - гримав Самоскид. - Бо всiх засиплю, Геть з дороги!
Машини почали квапливо вiд'їжджати вбiк. Зчинилася штовханина.
- Зручна мить настала! Треба й нам тiкати, - про шепотiв Рукастик-Смугастик. - Тiльки цур: слухатись мене! Без мого дозволу нiкуди нi кроку. I в усьому дотримуйтесь порядку. Зрозумiли?
- Атож, - вiдповiли друзi.
ПIД ЗЕМЛЕЮ I В ПОВIТРI
Вони вискочили з пiд'їзду. I вчасно - Самоскид вже пiд'їжджав до дверей заднiм ходом. Кузов його повiльно пiдiймався. Ледве нашi герої встигли вiдбiгти, як на асфальт ринув потоком вологий пiсок.
- З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слiд тiльки в спецiальне позначених мiсцях. Дотримуйтесь порядку...
Малько-Ванько несподiвано чхнув.
- Знову ти про порядок... Навiщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...
Рукастик-Смугастик зупинився нiби вкопаний.
- Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всi повиннi його порушувати. I ти теж хочеш стати порушником?
Малько-Ванько розгублено позадкував.
- Я не хочу бути порушником, - промимрив вiн.
- Тодi все гаразд. Ходiмо.
На розi вони зупинились. Вулиця була безлюдною.
- Ось перехiд. Але... - Рукастик-Смугастик поважно пiдняв палець. - Спочатку подивимось лiворуч. - Навiщо?- здивувалася Варя. - Чого це лiворуч дивитися?
- За правилами, до середини вулицi треба дивитися лiворуч - тiльки з лiвого боку можуть з'явитися машини.
Друзi повернули голови й так рушили переходом.
- А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дiйшли до середини вулицi, що була позначена бiлою смугою, - повернiть голови праворуч.
Вони повернули голови i швиденько пiшли далi через вулицю. Вони були вже на тротуарi, як з провулка вискочив Жучок.
Вiн помiтив їх одразу i загальмував так, що аж закрутився на мiсцi.
- Ось вони! - заверещав Жучок. - Сюди, всi сюди!
Втiкачi кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у пiд'їздi. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освiтили вулицю й помчали прямо на них.
- Гоночний Громобiй!
Втiкачi з розгону стукнулись об зачиненi дверi.
Переможне ревiння Громобоя навалилося на них.
Друзi зацiпенiли бiля стiни й заплющили очi...
Пронизливо заскреготiли гальма.
I Громобiй зупинився!
Вiн стояв бiля самiсiнького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтiв з лютi.
- Ага! Спiймав облизня! - Рукастик-Смугастик весело смiявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?
З усiх усюд поспiшали машини. Та вони, як i Громобiй, зупинялися коло бордюру. Автомобiлi гурчали i безсило клацали кришками капотiв.
- Ч-чому вони не кидаються на нас? - тремтячим голоском запитала Варя.
- Вони бояться тротуару! - вiдповiв Рукастик-Смугастик. - Ходiмо! Але дивiться менi - з тротуару нi кроку! Нашi переслiдувачi тiльки цього й чекають.
Як тiльки дiти вiдiйшли вiд дверей, машини пiдняли несусвiтнiй гвалт i покотили поруч. Вони широко розчепiрювали пащi капотiв, щоб налякати друзiв. Але тi йшли i не звертали уваги на своїх переслiдувачiв.
Коло перехрестя довелося зупинитися: далi ходу не було.
Всi пiдступи заповнили машини. Вони стояли щiльно, одна до одної.
- Ха-ха-ха! Попались! - радiли вони.
Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
- Як же перейти нам на той бiк? - з сумом запитала Варя i повiльно обвела машини очима. - У повiтря злетимо?
- У повiтря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, мiж будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже вiн так вправно умiв лазити по канату!
Але там не було нiчого. Та хоча б щось i було, то як вiн видряпається по стрiмкiй гладенькiй стiнi? I раптом хлопчик помiтив на стiнi широку бiлу стрiлку i намальованого на нiй смiшного синього чоловiчка, котрий дiловито ступав схiдцями униз.
- Куди вiн чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
- Хто?
- Отой... синiй.
Рукастик-Смугастик так i пiдскочив:
- Врятованi! Врятованi! Ура!
Друзi спантеличено дивились на нього.
- Чи ви знаєте, куди прямує отой синiй чоловiчок? До пiдземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
У переходi яскраво горiли круглi електричнi лампочки, освiтлюючи схiдцi...
На вулицi панував гармидер. Машини зi злостi пiдстрибували до самого тротуару. Та друзi вже не боялись - упевнено бiгли за своїм проводирем.
- Далеко не втечете! - зловiсно лунало навкруги.
I ось знову перехрестя!
Раптом пролунав гуркiт. То з провулка вихопився Молоковоз i збив одну машину.
Утiкачi скористалися метушнею на перехрестi й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спинi.
- Стiй! Стiй! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Вiн хотiв попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
Громобоя, що причаївся у засiдцi, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на якi падало свiтло вiд вуличного лiхтаря. Вiн стояв пiд кам'яною аркою будинку, чатуючи на втiкачiв.
Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобiй вiдразу ж заревiв i пронiсся перед самiсiньким його носом.
- Гукав же я тобi! - пiдбiг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобiля!"
- Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.