- А чому ти такий витягнутий?
- Щоб далеко бачити, - відповідає лагідно Автостоп. Він теж зрадів малюкові.
- А що це там світиться нагорі, га? У твоєму оці?
- Це світиться надія моя зелена.
- Зелена! Зелена! - застрибав малюк. - Зовсім як м'яка травичка на лужку біля нашого будинку.
І він помчав по майдану й вигукував:
- Сюди! Всі сюди! Подивіться, яке гарне світло я знайшов!
На його лемент збіглись автомобілі з усього міста. Та коли побачили, що в єдиній фарі Автостопа палає не страшне червоне світло, а зовсім інше - променисто-зелене, невимовне зраділи.
- Ой, як це чудово! - казали вони. - Зелене світло - то колір тінистого гаю, рівних лісових галявин з м'якою шовковистою травою, яка не псує шин. Це затишні улоговини з прохолодними струмочками, де можна напитися досхочу чистої джерельної водиці, яка не засмітить радіатора. Хай же це світло горить завжди, наш улюблений Автостопе, і нагадує нам про ті приємні хвилини, коли ми гуляли на околиці Круговерті.
І вони закружляли у танку навколо Автостопа, а той розчулився і не знав, куди подітися від радості. А зелене світло розгорялося дедалі яскравіше і яскравіше, поки не стало чисто смарагдовим. Тоді у всіх вирвався вигук захоплення. Вони закружляли ще швидше і заспівали:
Наш зелений,
наш зелений,
наш зелений Автобрат!
І віднині
прислухайтесь
до усіх його порад!
А за містом на смітнику в цей час вовтузився Сміттєвоз. Він по саму кабіну вивалявся в багні і в розпал веселощів з'явився на головній площі. Він мчав щодуху й галасував:
Тра-та-та, тра-та-та,
Геть з дороги, дрібнота!
Ось-ось очманілий гультіпака вріжеться у танок... І раптом око Автостопа спалахнуло пронизливим жовтим вогнем. Немов саме сонце гнівно подивилося з неба. Сміттєвоз тільки жалібно вискнув і різко загальмував.
- Як ти посмів з'явитися сюди в такому вигляді? - загримів Автостоп. - Мені соромно за тебе!
- Пробачте мені, - заскиглив Сміттєвоз. - Я більше ніколи-ніколи не буду, тільки не засліплюйте мене...
- Гаразд, на перший раз я тобі вибачу, - мовив Автостоп. - їдь і працюй. Добросовісно збирай і вози сміття, наводь чистоту на вулицях.
Присмирнілий Сміттєвоз бочком-бочком поповз у провулок, а потім його тільки й бачили. Кожному зустрічному він розповідав про всесильного чарівника Автостопа, який одним поглядом може засліпити...
- Ось так, діти мої, і залишився Автостоп командувати на перехресті. А щоб бачити все довкруж, завів багато очей. І кожен, хто підійде до перехрестя, знає: запалали горішні очі червоним світлом це найсуворіший наказ зупинитися. Середні, жовті, радять почекати. А нижні, зелені й лагідні, дозволяють рухатися. І називається звідтоді цей всесильний чарівник...
- Знавцем-Моргунцем! - вигукнув Малько-Ванько.
- А країна стала називатися Чарівною Круговертю. Бо кожен, хто потрапить у цю країну, не заплутається і не загубиться. Знавець-Моргунець потурбується про кожного подорожника, кожному вкаже правильний напрямок. У нього тепер багато помічників - ціла дружина, - продовжував Дід Драндулет. - Вони допомагають наводити порядок на вулицях та дорогах. І всі машини їх слухаються...
- Ні, вже не слухаються, - сумно промовив Малько-Ванько.
- Як це так? Чому не слухаються? - здивувався Дід Драндулет. - Хто їм дозволив?
Малько-Ванько похнюпився. Адже це він у всьому винний! І розповів про те, що сталося цієї ночі у Чарівній Круговерті.
- А зараз мені треба розшукати Варю, - закінчив він.
- Ну, якщо ви так хоробро визволили дружину Знавця-Моргунця, то я допоможу вам, - закректав Дід Драндулет. - Поїдемо разом шукати Варю.
- Оце добре! - зрадів хлопчик.
- На спасибі далеко не заїдеш, - пирхнув Дід Драндулет. - Ти спочатку почисть мене, змасти гарненько, напій бензинчиком і водичкою, а потім я тебе повезу. Гаразд?
- Гаразд! Тільки... тільки я не знаю, як це робиться.
- А я покажу! - підскочило П'яте Колесо. - Я тобі все-все покажу!
І хлопчик узявся за роботу. Він ретельно стер порохняву з кузова Діда Драндулета, щедро змастив усі суглоби, залив води й чистого бензину...
- А тепер поверни важіль - отой, що внизу, - промовив Дід Драндулет.
Малько-Ванько вчепився за важіль, натужився і з великим зусиллям повернув його. Підпірки повільно опустилися. Дід Драндулет скрипнув і опинився на землі. Двигун його задеренчав, запирхав. Драндулет виїхав з-під накриття, зробив велике коло по двору і хвацько загальмував. Він блищав, мерехтів і взагалі - сяяв!
- Згадаймо молодість!- вигукнув він. - Ну, тепер сідай, зараз помчимо!
Малько-Ванько стрибнув на сидіння і з неприхованим задоволенням погойдався на пружному оксамиті. В кабіні старого автомобіля було затишно й зручно.