- І я з вами! І я з вами! - заскакало навколо П'яте Колесо.
- А хто ж буде стерегти музей? - заперечив Дід Драндулет.
Але П'яте Колесо так жалібно зашипіло, що він пом'якшав і урочисто проголосив:
- Тепер ти залишаєшся найголовнішим наглядачем.
П'яте Колесо відразу гордовито роздулось. Дід Драндулет наказав йому пильно стерегти музей, нікого із зловмисників і близько не підпускати.
Правильний Професор
Туман плавав навколо Варі, над Варею і в очах Варі.
З туману раптом долинув сердитий голос:
- Скільки разів попереджав: не залишайте дітей самих... у місті. Вони так і дивляться, аби щось з місця зрушити... або когось. Особливо оті... оці... які не мають знань.
- А сюди тільки такі й потрапляють, - чомусь радісно відповів інший голос.
- Тим більше, тим більше!
Туман розсіявся. З нього випливли дві фігури. Одна була знайома Варі. Рукастик-Смугастик, який привів її сюди, виструнчився посеред Кімнати Знань. А інша фігура... оце так фігура! Окуляри - найбільші окуляри, які Варя бачила в житті. Ніс - найбільший ніс! Ось на такому носі й могли триматися такі великі окуляри. Волосся - найзапатланіше волосся! Здавалося, кожна волосинка так і хотіла злетіти з голови.
Фігура помітила, що Варя дивиться на неї, і спрямувала на дівчинку довгий і сухий палець:
- Ще хвилина - і ти б могла загинути. - Палець накреслив дугу і вказав на іграшкове місто біля ніг Варі. - Добре, що я встиг вчасно уповільнити... запобігти... зупинити...
Той, хто говорив це, заплутався. Спробував пригладити своє волосся, та де там! Воно здибилося ще більше, і по ньому пролетіли блакитні іскри.
- Професоре, у вас голова іскрить! - злякано вигукнув Рукастик-Смугастик.
- Це думки іскрять, думки, - сварливо відмахнувся Професор. - Так ось, зараз я зберуся з думками й скажу... - Він знову повернувся до Варі: - Дивись, що наробила твоя цікавість!
Дівчинка пильно подивилась на іграшкове місто. Ніби нічого в ньому, на перший погляд, не змінилося. Ось тільки автомобіль... той, до якого вона доторкнулась. Він валявся догори колесами!
- Мені довелося його перевернути! - вигукнув Професор. - Щоб запобігти... зупинити... знешкодити. Інакше всі машини теж поїхали б. А куди? Адже я не розставив ще дорожніх знаків, покажчиків, стрілок, не ввімкнув світлофорів на перехрестях. Це можна зробити тільки з допомогою чого?
- Рук... - відповіла Варя.
- ЗНАНЬ!
Він так вигукнув це слово, що Варя аж підскочила.
- Чого ви кричите? - тремтячим голосом запитала вона. - Я ж не знала...
- Ось я і кажу, - забурмотів Професор і схилився над містом. - Не знала, а лізла... втручалась. Добре, що все обійшлося гаразд - без поломок і нещасть, без потреби в запчастинах. Га? Я тихенько-тихенько її перевернув... м'яко-м'яко поклав...
Він поставив автомобіля і почав благати Варю:
- Не чіпай більше тут нічого, добре? Я тебе дуже-ду-же прошу!
Дівчинку це чомусь ще більше злякало.
- Та не буду я нічого у вас чіпати! - вже зі слізьми на очах промовила вона. - Відчепіться від мене!
Професор погладив її по голові й почав утішати:
- А ось відчепитися від тебе я ніяк не можу. Тому що причеплений... притулений... прилаштований для того, щоб давати вам знання. Отим, хто їх не має. Адже я професор з правил... професор правил...
- Правильний Професор! - підказав Рукастик-Смугастик.
Професор усміхнувся і жартівливо насварився на нього пальцем:
- Знаю, знаю! Так ви мене кличете... називаєте. Ну, нехай. - Він повернувся до Варі.
- Я буду розповідати і пояснювати тобі правила Закону Вулиць і Доріг, - він накреслив пальцем у повітрі щось дуже хитромудре. - Кожна літера з великої літери... тобто слово. Зрозуміла?
- Зрозуміла, - відповіла дівчинка, хоча нічого не зрозуміла - який закон, які літери. Та Правильний Професор залишився задоволений її відповіддю і навіть потер руки так сильно, що знову заструмували блакитні іскри - цього разу від довгих сухих пальців.
- Професоре, у вас руки іскрять! - зляканим голосом знову вигукнув Рукастик-Смугастик.
- Це енергія моя іскрить, енергія! - нагримав на нього Правильний Професор і гучно, ніби звертався до великої аудиторії, оголосив:
- Отже, почнемо!
Варя озирнулася. Нікого, крім неї, в кімнаті не було.
- Ти чого озираєшся? - підскочив до неї Правильний Професор. Кого чекаєш?
Вона раптом відчула страшенний голод і згадала, що їй говорили на перехресті.
- Пи... пиріжки, - вирвалося у неї.
- А, пиріжки! - Правильний Професор усміхнувся і повернувся до Рукастика-Смугастика. - Ти чув? Принеси їй пиріжків, які поліпшують пам'ять. І негайно, негайно!
Той вийшов і за хвилину повернувся з тарілкою рум'яних запашних пиріжків. Вони виявилися навіть гарячими, аж парували, і були такі смачні - не описати! Варя ще не знала, яка начинка всередині - сир чи капуста, а вже брала пиріжок.