Рукастик-Смугастик дивився на неї і голосно ковтав слину.
- Тихіше ковтайте! - пробурчав Правильний Професор і теж ковтнув слину.
Тоді Варя підсунула їм тарілку:
- Їжте й ви. Беріть, беріть, вони такі смачні! Не пошкодуєте...
Рукастик-Смугастик нерішуче подивився на пиріжки, а потім на Правильного Професора. Той зняв і зніяковіло протер окуляри маленьким носовичком.
- Якщо сказати по правді, я їсти не хочу, - зам'явся він. - Але, як побачу пиріжки, чомусь завжди хочеться їх їсти...
- І в мене те ж саме! - здивовано вигукнув Рукастик-Смугастик. От не хочеться їсти, а пиріжків чомусь завжди хочеться.
- І в мене! - радісно мовила Варя. - Мабуть, пиріжки для того й придумані, щоб їх хотілося їсти!
Вони засміялись і почали ласувати пиріжками.
Через кілька хвилин Правильний Професор звернувся до Варі:
- Що треба зробити, коли переходиш вулицю?
Та Рукастик-Смугастик відповів за неї:
- Коли переходиш вулицю, треба спочатку подивитися ліворуч!
- Чому? - повернувся до нього Правильний Професор.
Рукастик-Смугастик швидко дожував пиріжок і жваво проторохтів:
- Тому що зліва може з'явитися автомашина. І тоді трапиться...
- Зіт-кнен-ня! - разом закінчили вони.
- А коли дійдеш до середини вулиці, що треба зробити?
- Подивитися праворуч! - раптом вирвалося у Варі. Вона згадала, як вони переходили вулицю.
- Чому?
- Тому що цього разу машина може з'явитися справа! І тоді трапиться аварія!
- Правильно! - вигукнули Рукастик-Смугастик і Правильний Професор.
Потім Правильний Професор сказав:
- Ось бачиш, ці пиріжки справді поліпшують пам'ять. Ти запам'ятала те, що я казав, і те, чого я навіть не казав. А якщо ти не озирнешся ліворуч-праворуч, то станеться...
- Зіткнення! - хором закінчили всі.
Після таких ласощів Варю почало хилити на сон. А Правильний Професор все правив та правив про свої правила, і щоразу Рукастик-Смугастик влад відповідав на всі його запитання, навіть найкаверзніші.
- Якщо ти їдеш на велосипеді і бачиш, що на потрібну тобі вулицю в'їзд велосипедистам заборонений, що ти зробиш?
- Зійду з велосипеда і поведу його.
- По тротуару?
- Ні, по тротуару піду сам, а велосипед вестиму по бруківці, поруч з тротуаром.
- Молодець! - похвалив Правильний Професор. Від напруги та надміру енергії з його волосся і пальців безперервно летіли блакитні іскри-блискавки...
Та Варя щось згадала і запитала:
- А чому Рукастик-Смугастик на перехресті піднімає руку, коли хоче всіх зупинити?
Рукастик-Смугастик тут же відповів:
- Тому що цей жест відповідає жовтому сигналові Знавця-Моргунця.
- Взагалі так, - погодився Правильний Професор. - Але... Це історія... - він підняв палець. - Я розповім вам, як з'явилися Рукастики-Смугастики.
- Ой, як цікаво! - у Варі й Рукастика-Смугастика відразу ж заблищали очі.
Професор заклав руки за спину й довгими кроками почав міряти Кімнату Знань.
- Я особисто був учасником тих історичних подій. І трапилося це... скоїлося... відбулося, коли в Чарівній Круговерті з'явився Знавець-Моргунець. Він стояв на головному перехресті та вказував автомашинам, куди й кому їхати.
Як він це робив? Червоним вогнем запалає - зупиняються всі машини.
Жовтим світлом засвітиться - приготуватися до руху. Зеленим засяє - дозволяється їхати.
І всі автомашини слухались Знавця-Моргунця. Усі, та не всі.
Мчить якось пробоєм до перехрестя гоночний Громобій. І ще здалеку гукає:
- Пропустіть! Поспішаю! Не затримуйте мене!
Він взагалі любив гасати з шаленою швидкістю і таким ревінням, що інші, зачувши його, заздалегідь поступалися...
Намагався Знавець-Моргунець його врезонити... приструнити... загальмувати, але де там! З гальмами у Громобоя завжди було не все гаразд.
- Ніколи мені! Я зайнятий! - лементував він.
А коли його запитували, чим він зайнятий, Громобій верз таку нісенітницю, такого туману напускав, що доводилося вмикати протитуманні фари. Проте всі й так знали, яке в нього "термінове й важливе" заняття - з ранку до смеркання гасати дорогами.
Знавець-Моргунець вже давно покарав би його, та були у Громобоя захисники.
- Це ж гордість наших перегонів! - говорили вони. - Подивіться, яка у нього швидкість! Які поршні, циліндри! Нехай ганяє.
Ну, гаразд. Нехай би вже сам ганяв, а то й інших на таке підбивав.
- Кого ви слухаєтесь?- казав він. - Його діло - стояти, а наше їздити.
Дехто з старших докоряв йому:
- Він заради нас стоїть. Заради нашого організованого руху. А головне - він Знавець! Знає, куди й кому їхати.