- Звідки ви знаєте, що він знає? - глузливо запитував Громобій.
Були й такі, що вірили Громобою і теж порушували правила. А це приводило до чого?
Варя і Рукастик-Смугастик тут же відповіли:
- До зіткнення!
- Так. А там, де зіткнення, там і нелади. От і задумався Знавець-Моргунець, як порядок навести. Потрібні помічники - міцні, надійні руки!
І одного разу такі "руки" з'явились. Оце так руки! Всю дорогу перекрили: відступили перед ними машини - такого дива вони ще не бачили!
Дійшовши до перехрестя, це "диво" виструнчилося перед Знавцем-Моргунцем і відрапортувало:
- Доповідає командир Маяк. Прибув у ваше сухопутне розпорядження.
Знавець-Моргунець зачудовано дивився на незнайомця.
- Як ти сюди потрапив?
- З ходовим вітром!
- А що ти вмієш робити?
- Тримати курс і дивитись небезпеці в очі!
Знавець-Моргунець замислився.
- А тримати лад і порядок ти зможеш? - спитав він. - Руки в тебе міцні?
- Що накажеш, те й буду робити, - хвацько відповів Маяк.
Знавець-Моргунець зрадів:
- Ти мені й потрібен у помічники! Ось тільки... який порядок ти будеш підтримувати?
- Я підтримуватиму найкращий у світі порядок - морський! проголосив Маяк. - За морського порядку кожен іде своїм курсом, і ніяких аварій не трапляється!
- Ото гаразд, ото добре, - приказував Знавець-Моргунець. - І як це ти зробиш?
- А ось як! - І новий помічник повернувся у той бік, куди був спрямований червоний промінь Знавця-Моргунця, і широко розкрив... розчепірив... розмахнув руки, відразу перегородивши всю дорогу: жодна машина не могла проїхати ні вперед, ні назад. Рухалися тільки ті, до яких Маяк стояв боком і не перепиняв їм дороги, - вони бачили тільки зелене світло.
Знавець-Моргунець був щиро вдячний.
- Подав ти мені руку допомоги. Братерську руку, надійну. Буду називати тебе братом... Рукастиком... Смугастиком. І форма в тебе гарна - далеко видна.
Так і пішло. Знавець-Моргунець вказував автомашинам шлях, а його помічник виводив їх на цей шлях.
Боком стане - машини пропускав, обличчям чи спиною повернеться дорогу заступить. Спочатку дехто виявляв невдоволення, та швидко вгомонився.
- А Громобій? - спитала Варя.
- Хитрий Громобій побачив, як повертається справа, і кинув порушувати порядок. Щоправда, на відлюдді він ще продовжував гасати, та згодом і там навели порядок.
- Щоб не було зіткнень, - оголосив смугастий помічник, - кожен віднині повинен триматися одного боку, одного курсу.
У нього з'явилися свої помічники - такі ж, як він, суворі й смугасті, ось тільки зростом нижчі, їх теж стали називати Рукастиками-Смугастиками. Вони стояли на перехрестях, дивилися за порядком на дорогах...
Нині вони вже не розводять руки врізнобіч, але всі знають: повернеться Рукастик-Смугастик обличчям або спиною, це значить, що він ніби руки розкинув - не можна їхати: червоне світло! Можуть їхати тільки ті, до яких він боком стоїть, а це означає зелене світло. А підніме руку - значить, жовте світло: припинити всім рух...
Професор замовк, а потім звернувся до Варі:
- Ну що, дівчинко, тепер тобі зрозуміло... ясно?
- Так, - кивнула Варя. - А я думала, що він кличе мене, коли підняв руку...
Рукастик-Смугастик усміхнувся.
- Отож повертатися тобі треба було не по тій велосипедній доріжці, якою ти їхала раніше, - продовжував Правильний Професор. - А чому?
- Тому що треба триматися правого боку, - впевнено відповіла Варя.
Зустріч давніх друзів
Дід Драндулет їхав нічними вулицями.
Малько-Ванько тривожно озирався довкола: що як зненацька з-за рогу вискочить Громобій? Та вулиці були безлюдними й тихими, тільки здалеку долинав дивний невиразний шум. Де ж усі автомашини? Куди вони поділися?
- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.
- Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.
- Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?
- Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.