- Яке гарне місто! - прошепотіла Варя і присіла, щоб краще роздивитися. - Онде стадіон, кінотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навіть магазини є!
Та хлопчика магазини не цікавили. Коли він побачив автомобілі, відразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати іграшки. Щоправда, після того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зібрати її вже ніхто не міг...
Та ці автомобілі чимось різнились від іграшкових. Усе в них було, як у справжніх, і навіть здавалося, що там, у темних кабінах, сидять справжні водії. І хоча Мальку-Ваньку дуже кортіло взяти якусь машину в руки й розібрати її, все-таки його щось стримувало. Нарешті він примостився навпочіпки біля Варі й обережно потягся до найближчого автомобіля.
Раптом йому здалося, що він рушив з місця. Рука Малька-Ванька завмерла в повітрі.
Та нічого не сталося. Машина стояла на місці. Тоді хлопчик доторкнувся до неї і трохи підштовхнув.
Десь угорі щось жалібно забриніло, ніби лопнула струна. Діти вп'ялися одне в одного великими очима.
- Що це?
- Не знаю... Дивись, машина!
Автомобіль легко їхав по вулиці. Він прискорював хід! Малько-Ванько спробував було схопити втікача, але той припустив швидше!
Діти отетеріли. Іграшковий автомобіль щодуху мчав вулицями такого ж іграшкового міста!
Ось у машини засвітились фари і, мов крихітні світлячки, попливли по місту. Й там, де вони пропливали, спалахували інші вогники, їх ставало дедалі більше.
Усі автомашини в місті зарухались!
Діти злякано відсахнулися.
- Зараз з будинків ліліпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
- Правда? Ой, як цікаво! - прошепотіла Варя.
Та вікна в будинках були темними, і ніхто з квартир не вискакував.
- Сердешні! - загримів нелюдський металевий голос. - Ви увімкнули без дозволу пекельний механізм Чарівної Круговерті! Горе вам, горе! Горе всім мешканцям міста!
А з будинками коїлося щось незрозуміле.
Вони росли на очах!
- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
Малько-Ванько задер догори голову, але стелі не побачив!
Куди ж вона поділася? Угорі щось невиразно синіло - ніби небо літнього вечора.
- Двері! Дивись... тікають двері!
Двері швидко віддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетіла вгору. Стін уже не видно, а там, де раніше були вікна, пливли по небу світлі хмаринки.
Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотіла:
- Ми кудись провалюємось!
- Ось в-воно, чар-родійство, - простукотів зубами він. Спочатку хлопчик затремтів від страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дівчинкою.
Малько-Ванько розправив плечі й швидко роздивився довкола.
Нікуди вони не провалювалися, а стояли на околиці великого справжнього міста. Позаду чорніло широке поле. А перед ними пролягла світла бетонна дорога.
Поруч височів стовп, до якого була прикріплена смугаста жердина. Коло стовпа на землі виблискували залізничні рейки.
- Де це ми? Де це ми? - скімлила Варя. - Я хочу додому!
В її голосі бриніли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
Що робити?
Та тут зчинився страшенний галас!
Відчайдушний Рукастик-Смугастик
З-за рогу з ревінням вихопились чудовиська з палаючими очима.
Вони мчали прямо на дітей, що заціпеніли з переляку.
- Стій! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
Попереду чудовиська бігла маленька смугаста фігурка, освітлювана яскравими фарами. Миготіли тоненькі ручки, блискучий шолом збився набік. Коротенькі ніжки дріботіли так швидко, що їх навіть не було видно.
Переслідувачі наздоганяли дивного втікача. Ще мить - і шалений натовп настигне його.
Сніп світла впав на смугасту жердину, що тяглася від стовпа поперек шляху. На жердині засвітилось червоне...
...ОКО!
- Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
Пронизливий скрегіт гальм розітнув повітря. Хмара куряви накрила і натовп, і маленького втікача.
Та за мить він уже вискочив з хмари, пірнув під смугасту планку й обернувся до своїх переслідувачів.
- Ну що, спіймали? Облизня спіймали!- вигукував він тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
Переслідувачі з гарчанням підсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, і діти побачили, що то ніякі не чудовиська, а...
...ЗВИЧАЙНІСІНЬКІ АВТОМОБІЛІ!
Вони заповнили весь шлях, їхні фари яскраво освітлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фігурку за нею. Автомобілі сердито буркотіли. Та не просто буркотіли, а, виявляється, розмовляли між собою!
Варя і Малько-Ванько розуміли кожне їхнє слово!
А говорили вони ось про що.
- Цього разу тобі пощастило! - величезний Ваговоз грізно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно від нас не втечеш!