- Вони бояться тротуару! - відповів Рукастик-Смугастик. - Ходімо! Але дивіться мені - з тротуару ні кроку! Наші переслідувачі тільки цього й чекають.
Як тільки діти відійшли від дверей, машини підняли несусвітній гвалт і покотили поруч. Вони широко розчепірювали пащі капотів, щоб налякати друзів. Але ті йшли і не звертали уваги на своїх переслідувачів.
Коло перехрестя довелося зупинитися: далі ходу не було.
Всі підступи заповнили машини. Вони стояли щільно, одна до одної.
- Ха-ха-ха! Попались! - раділи вони.
Рукастик-Смугастик зиркав довкола.
- Як же перейти нам на той бік? - з сумом запитала Варя і повільно обвела машини очима. - У повітря злетимо?
- У повітря? - задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, між будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже він так вправно умів лазити по канату!
Але там не було нічого. Та хоча б щось і було, то як він видряпається по стрімкій гладенькій стіні? І раптом хлопчик помітив на стіні широку білу стрілку і намальованого на ній смішного синього чоловічка, котрий діловито ступав східцями униз.
- Куди він чимчикує? - уголос подумав Малько-Ванько.
- Хто?
- Отой... синій.
Рукастик-Смугастик так і підскочив:
- Врятовані! Врятовані! Ура!
Друзі спантеличено дивились на нього.
- Чи ви знаєте, куди прямує отой синій чоловічок? До підземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!
У переході яскраво горіли круглі електричні лампочки, освітлюючи східці...
На вулиці панував гармидер. Машини зі злості підстрибували до самого тротуару. Та друзі вже не боялись - упевнено бігли за своїм проводирем.
- Далеко не втечете! - зловісно лунало навкруги.
І ось знову перехрестя!
Раптом пролунав гуркіт. То з провулка вихопився Молоковоз і збив одну машину.
Утікачі скористалися метушнею на перехресті й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спині.
- Стій! Стій! - гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Він хотів попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.
Громобоя, що причаївся у засідці, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на які падало світло від вуличного ліхтаря. Він стояв під кам'яною аркою будинку, чатуючи на втікачів.
Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобій відразу ж заревів і пронісся перед самісіньким його носом.
- Гукав же я тобі! - підбіг Рукастик-Смугастик. - Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобіля!"
- Ну то й що? - розгублено запитав Малько-Ванько.
- А те! Біля кожного заїзду в двір висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожі...
- Кінотеатр "Барвінок"! - вигукнула Варя. - Ми часто ходимо сюди.
- А за кінотеатром - залізниця, - додав Малько-Ванько. - По ній бігають електрички за місто.
- Справді! - зрадів Рукастик-Смугастик. - І зараз ми переберемось на той бік залізниці.
- А як? Знову під землею?
- Ні, цього разу над землею! Там є повітряний перехід - віадук!
Машини стурбувались, коли побачили, що втікачі піднімаються по сходинках мосту.
- До переїзду! - залунали вигуки.
І вони галасливим натовпом ринули вздовж залізниці.
- Швидше! - крикнув Рукастик-Смугастик. - Ми повинні випередити їх.
Він ступив на останню сходинку, коли вдалині на переїзді заблищали фари - це були переслідувачі.
- Спізнились! Куди вам, бідолашним! - Варя показала їм "ніс".
Втікачі пірнули в якийсь завулок, повернули за ріг і сховались у дворі великого багатоповерхового будинку.
- Ху-х! Трошки відпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохідний двір. Ми вже недалечко від Триколірного замку.
- Ура! - застрибала Варя. - Незабаром ми звільнимо Знавця-Моргунця з дружиною!
- Може, звільнимо, а може, й ні, - зітхнув сумно Рукастик-Смугастик і зсунув шолом на потилицю. - Попереду найнебезпечніша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарів.
- А як же... ходять без тротуарів?
- У тому то й річ, що не ходять. Пішоходам вештатись там заборонено. Тунель тільки для машин. І якщо хоч одна з них раптом нас там застукає... - він замовк і безнадійно махнув рукою.
- Як же потрапити в замок?
- Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслідувачів.
Було чути, як ті гасають по сусідніх вулицях і провулках.
- Втратили нас з поля зору.
Вони пройшли через двір і зупинились у вузенькому темному проході.
Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всі закапелки та закутки.
Несподівано гурчання стихло.
- Це пі-доз-рі-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Він застережливо підняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнів навкіс через дорогу.
Кілька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.