Зникли легіони кваліфікованих англійських гувернанток, охайних помічниць-іноземок, що прибули зі Швейцарії за програмою «Au Pair», тих тендітних юних помічниць, які наглядали за привілейованими дітьми заможних родин з Манхеттена. Натомість просторами Шип-Медоу блукали, мов дикі койоти, купки замурзаних вуличних хлопчаків. Ще бракувало пасторальному пейзажу стійких робітниць — економічних біженців з країн третього світу, які зазвичай працювали слухняними медсестрами та доглядальницями. Схоже, що в парку залишили кілька інвалідних крісел із людьми похилого віку. Цих безпорадних старих вочевидь кинули напризволяще — вони мали самі давати собі раду на цих бордюрах уздовж паркових стежин. Під бадьорі, прискорені кроки Пенні огортав неприємний душок від наповнених підгузків та приймачів для калу.
Це здавалося божевіллям, але кілька жінок навколо неї були або поодинокими дівчатами-підлітками, або старими, які стікали слиною. Попри надто юних та надто безпорадних, складалося враження, що єдині жінки в парку — усміхнені обличчя на безлічі оголошень, які за одну ніч з’явилися всюди, куди не кинь оком. На стовпах, на зупинках автобусів, на фанерних щитах — усі вертикальні поверхні Великого Яблука були заклеєні фотографіями, на кожній — інша жінка. Біля кожного знімку надпис: «Пішла та не повернулася: кохана дружина», або «Улюблена дочка», або «Ріднесенька матуся». «Дорогоцінна сестра».
«Ви бачили цю жінку? — було надруковано в оголошеннях. — Зникла з…» Далі йшла дата. Усі зникли протягом останніх двох тижнів. Пенні вони нагадали могильні плити, кладовища надгробків, ніби ціле місто перетворилося на жіночий цвинтар. Видовище пригнічувало. Навіть жахало.
Уже почали зловісно пліткувати, що до зникнення жінок якось причетні прилади «Чарівної ти». Базікали, що найперші користувачі усамітнилися й мешкали наче прочани під мостами та в покинутих тунелях метро. Вони залишили родини та кар’єри. Зараз безпритульні, вони залишалися відданими лише новій продукції інтимного піклування.
Пенні розмірковувала про таку вірогідність, коли повз неї пробігли два доглянуті спортсмени. Через неочікувану присутність бігунів, ще й занадто близьку, вона мало не впустила свої планшети. На її погляд — погляд дівчини з Середнього Заходу — їхні шорти занадто щільно прилягали, відверто підкреслюючи надто накачані сідниці та майже нічим не підтримувані чоловічі принади, що постійно підстрибували.
Чудернацьким голосом десятирічної дівчинки один прокоментував іншому:
— Нехай дівчата розважаються!
Його кремезний партнер-бігун відповів:
— І байдуже, якщо взагалі не повернуться! — І парочка помчала геть у хмаринці дорогого одеколону.
Пенні дивилася їм услід, але раптово дівчині перегородили шлях. Перед нею стояв незнайомий чоловік. Його коротка акуратна зачіска розтріпалася, а обидві кінці розв’язаної краватки звисали вздовж пом’ятого піджака. І його плащ, і штани, і сорочка — все виглядало так, наче він у них спав.
— Ви можете мені допомогти? — благав він. На обличчі чорніла щетина. Однією рукою він простягнув блідо-зелений папірець. На лікті іншої в нього звисала ще купа подібних. — Її звуть Бренда, — скиглив він, — моя наречена!
Намагаючись утримати планшети з затискачами, Пенні узяла листок. На ньому наступна усміхнена жінка — фото на документи збільшували й збільшували на копіювальній машині настільки, що найдрібніші деталі стерлися. На дівчині, яка сліпуче всміхалася в камеру, була блузка від Джіл Сандер. Під знімком було надруковано: «Фінансовий директор Об’єднаної хімічної корпорації». Далі йшов номер телефону та прохання: «Якщо хто-небудь бачив цю дівчину, дзвоніть будь-коли, вдень або вночі». Ще нижче надруковано «Винагорода гарантована». Пенні поспіхом сховала оголошення в кишеню, до купи ручок.
Цей неголений незнайомець схопив її за руку. Схопив міцно й боляче. Його пальці спітніли.
— Ти жінка, — розмірковував він. — Ти повинна мені допомогти! — Він ледь не волав. — Як жінка ти маєш подбати про мене! — Він істерично зареготав. Його очі почали жадібно ковзати по її гарному тілу. — Я надто давно не бачив справжньої жінки!
Аби втекти, Пенні була змушена вдарити його черевиком від Гуччі. Загострений носок злучився з чоловічим пахом, Пенні вдалося вирватися. Ще до того, як завдати нищівного удару, вона помітила останню подробицю: обличчя, а саме щоки незнайомця — вони блищали, вологі від сліз. Чоловік плакав.