У той час, як Незрівнянний, котрому невдовзі мав виповнитися двадцять один рік, був зайнятий переважно тим, щоб догодити Прекрасній Славі, і вдосконалювався у різних видах корисної діяльності, його мати-королева з надзвичайним нетерпінням чекала на виконання обіцянок доброї феї й сподівалася, що та в перший же день по закінченні терміну поверне її дорогу дитину. Велика королева мужньо терпіла переслідування з боку своїх ворогів, ремствування народу, який волав на повен голос, що її слід відправити назад, на батьківщину, і знайти королю плодовиту дружину, бо не годиться, щоб велике королівство не мало спадкоємця через безплідність королеви. Та стійкість і надія допомогли королеві терпляче перенести всі нарікання. І вона дочекалась. Фея, побачивши, що фатальний термін здійснення погроз Лігурди вже вичерпаний, заявила королевичу: його чарівне ув’язнення завершується, настав час утішити батьків.
Незрівнянний, вважаючи себе сином феї, дуже стривожився цією новиною, збагнувши, що мусить розлучитися з Прекрасною Славою, та коли фея розкрила таємницю його народження, він виявив велику покірливість і попросив у Клеранс, як останню ласку, частіше провідувати його, особливо палко благаючи приводити з собою Прекрасну Славу. Фея ні в чому не могла відмовити королевичу, пообіцяла виконати всі його бажання, і завдяки її чаклунству королевич зник.
Водночас королева завагітніла і на велику радість короля та усіх підданих через деякий час народила сина. Оскільки цієї події ще ніколи не чекали з таким нетерпінням, народження королевича викликало загальну радість. Усі здивувалися, побачивши, що немовля більш розвинуте, ніж звичайні новонароджені, але ще більше всіх вразило, загрожуючи розкрити таємницю, те, що дитина народилася з зубами — фея забула їх зачарувати. Отже, годувальниць знаходили для нього з величезними труднощами, бо він ранив їх своїми зубами, кусаючи за груди.
Велика радість, викликана народженням королевича, завадила ретельнішому вивченню цього дива, повсюдно влаштовувалися народні й приватні свята, кожен намагався висловити свою щиру радість. Королева наполягала, щоб сина назвали Незрівнянним; вона любила його так ніжно, що ледве витримувала, коли її на кілька годин розлучали з ним для навчання. Але що далі він підростав, то більше згадував усе, чому навчився в палаці Клеранс. Королевич засвоював науки надзвичайно легко, бо знав усе це раніше. Уже в ранньому дитинстві він був вельми поштивим із прекрасною статтю, адже у нього давно виробилася звичка догоджати Прекрасній Славі, нечіткий образ якої зберігся в його пам’яті. Помітили також, що його усмішку викликає спогад про щось приємне, що він неговіркий і як для свого віку надто розсудливий. Поступово спомин про Прекрасну Славу ожив у його пам’яті. І водночас королевич ставав усе поштивішим із дамами. Королева, рідко випускаючи сина з поля зору, раділа його м’якій, спрямованій на все добре натурі.
Батько Незрівнянного помер, коли той був ще дитиною, і правління королевича почалося з перемоги в битві, здобутій його генералами, це видалося добрим передвістям. Королева не могла нести сама весь тягар управління державою, тому вибрала собі в радники відомого друїда, вельми досвідченого у державних справах, але цей вибір викликав чвари серед придворних і серйозні заворушення в усьому королівстві. Лігурда, вважаючи, що обставини сприяють посиленню смути, нашептала деяким вельможам, нібито з ними чинять несправедливо, відсторонивши від управління. Багато з них об’єдналися й взялися до зброї, отже, королева мусила покликати на допомогу всю свою обачливість і стійкість, щоб зруйнувати їхні плани.
Незрівнянний, відзначаючись більшою проникливістю, ніж його однолітки, встиг пересвідчитись у добрих намірах друїда і завжди вельми поштиво вислуховував його поради, а оскільки мав ті ж нахили, що й колись у зачарованому палаці феї, то дуже любив вояків і з великою насолодою спостерігав за їхньою муштрою. Нерідко сам віддавав команди, і хоча вже не мав свистка, за допомогою якого можна було викликати будь-яку кількість озброєних воїнів, він почав виявляти особливу турботу про тих, хто перебував у нього на службі, наказавши, щоб вони ніколи ні в чому не знали нужди. Можна напевно стверджувати: жоден державець не піклувався про свою армію так, як це робив Незрівнянний.