Короля Пінгвіна сповістили про сприятливі настрої королівни, і він направив послів з дорученням одружитися з нею і водночас надіслав королівні золотий пояс, пакунок шпильок, маленький ножик і ножиці — звичайні для того часу весільні дарунки. Невдовзі шлюб було взято, відбулась весільна церемонія. Нова королева вважала, що чоловік приїде за нею сам і погостює деякий час в її володіннях перед тим, як повезе до свого королівства. Але король Пінгвін мав іншу думку, він запропонував, щоб королева приїхала до нього сама. Горда Уррака не послухала суворого наказу, а зла годувальниця, не отримавши від Пінгвінів ніякого подарунку, всіляко заохочувала впертість своєї господині, отож така ситуація тривала понад рік.
Граф д’Уржель, який завжди мав можливість бачити Урраку, хоча сама вона про це і не здогадувалася, давно кохав свою горду сусідку, він і далі щедро обдаровував годувальницю, щоб знати про настрої і найнезначніші заняття коханої. Гордий характер королівни не залишав графу ніякої надії, але кохання не дозволяло йому відступати, й він сподівався успішно здійснити свої наміри завдяки жадібності хитрої годувальниці. Хоча в ті часи натури були далеко не такими зіпсованими, як в наші дні, кохання завжди відзначалося кмітливістю й винахідливістю; воно і підказало графу нечувану хитрість: умовити годувальницю привести його до королеви під виглядом короля Пінгвіна, який нібито прибув побачитись із нею інкогніто. Цей задум видався йому тим більш легко здійсненним, що королева ніколи не бачила свого чоловіка. Він виклав свій план годувальниці, разом із капелюшком, повним золотих пінгвінів, які були на той час великою дивовижею.
Засліплена дорогим подарунком, годувальниця пообіцяла виконати все, про що він просив, і вони домовились: граф вирядить одного із своїх пажів у ліврею короля Пінгвіна, паж піднесе королеві гірлянду з квітів і скаже, що оскільки обставини не дозволили королю побачитися з дружиною відкрито, як належить монарху, він побажав зустрітися з нею таємно й послав служника спитати на це її дозволу. План вдався повністю. Годувальниця невпинно вихваляла перед Урракою гречність короля Пінгвіна, так що бідолашна королева зрештою завагітніла і через дев’ять місяців народила прекрасну королівну. І оскільки після цього не одержувала більше ніякої звістки від короля Пінгвіна, то послала до нього гінця з повідомленням про народження дочки. Дізнавшись про цю новину, король Пінгвін страшенно розлютився й хотів стратити посланця, але проти виступила королівська рада й відправила гінця назад із вельми образливим для честі королеви листом.
Але оскільки рід Пінгвінів був дуже старовинний і мав девіз: краще смерть, ніж неслава, то весь королівський дім глибоко вразила така образа. Особливо ж не міг заспокоїтись сам король, він погрожував заморити себе голодом (о, брутальний вік, коли чоловіки, менш люб’язні, ніж наші сучасники, відзначались такою простодушністю, що карали самі себе за гріхи своїх жінок!).
Однак повернемось до короля Пінгвіна, який мало не збожеволів, коли, прогулюючись одного чудового дня вздовж садової алеї, почув звідкілясь підступний голос: «Ку-ку, роги несу». На той час то була найстрашніша образа для одруженого чоловіка. Розлючений король викликав сторожу й наказав схопити й розірвати зухвальця на шматки, але той голос не змовкав, а ловити було нікого: королю доповіли, що це лише птах у гущавині так кричить. Проте короля ця звістка не заспокоїла, а ще більше розлютила, і він весь час скаржився, що про його нещастя вже базікають усі навкруги, аж до птахів. У своїй люті король наказав винищити всіх птахів свого королівства, а оскільки його помста не вдовольнилася цією жорстокістю, він побажав також, щоб птахів вживали як страву. Придворні покірно почали їсти птахів, і ті видалися їм такими смачними, що з того часу так і повелося, хоча раніше людина, яка вживала птахів, викликала загальний осуд. Що ж до короля — то насолода, яку він одержував від здійснення своєї помсти, вельми похитнула його рішимість померти з голоду.