Я вдячно закивав головою чарівникові. Він привітно усміхнувся мені і зник у будиночку.
— А тепер, Ромко, я познайомлю тебе з чаклуном, який змушує тебе думати й робити не по-доброму, — сказав Козачок Ґулька. І Ми знову посідали на коника Літайка і подалися далі. Аж от Літайко опустився біля страхітливого чорного палацу, з даху якого на двері спускалися звиваючись страхітливі потворні змії з зеленими очима і вогнедишними пащами.
— Це палац лихого чаклуна Зловреда Поганського-Хуліганського. А от і він сам!
З палацу вискочив синій дід з зеленою бородою і зеленими, як у потвор, очима. Чаклун пронизливо подивився на нас і раптом кинувся до Ромки й почав його обіймати й цілувати, радісно піпікаючи. Не встиг я і оком зморгнути, як він схопив Ромку в обійми і зник разом з ним у палаці.
— От бачиш, Васю, Зловред Поганський одразу помітив, кого він може зачаклувати й зробити своїм агентом. Будемо зараз Ромку виручати! — І Козачок Ґулька кинувся до дверей і почав гамселити потвор своїм срібним перначем. Потвори пронизливо заверещали. З палацу одразу вискочив чаклун. Козачок Ґулька і його вцідив по голові. Чаклун поточився і впав. І в цю мить з палацу вискочив Ромка, блідий і переляканий.
— Тікаймо швидше, поки чаклун не прочумався!
Ромка скочив на коника Літайка, і ми чимдуж помчали геть.
— Ху-у!.. — важко дихаючи, промовив Ромка. — Спасибі, що врятували!.. Він на мене дмухнув, чимось одурманив і примушував підписати якийсь чорний папірець.
— Якби ти підписав той папірець, був би зачаклований, став би карним злочинцем, потрапив би у лабета злодіїв і хуліганів, — сказав Козачок Ґулька.
І ми знову помчали з шаленою швидкістю у синє небо. І знову бабахнуло, коли ми перетнули кордон Потойбіччя і опинилися у ясному небі. Кілька хвилин — і ми вже в нашому дворі. Ми з Ромкою злізли з коника Літайка і, прощаючись, по черзі потиснули руку Козачкові Ґульці.
— Ну, до побачення! До наступної пригоди! — сказав Козачок Ґулька. — Мені з вами цікаво.
— А нам з тобою ще більше! — сказав Ромка.
І Козачок Ґулька та його коник Літайко одразу зникли — зробилися невидимими. А в руках у мене опинилася одна пара окулярів — з двома скельцями. На душі в мене було так легко, що я спокутував свою провину перед глухонімим хлопчиком. Та й Ромка був задоволений, що вирвався з обіймів чаклуна Зловреда Поганського.
ПРИГОДА ТРИНАДЦЯТА
Викрадення.
Як ви вже, мабуть, помітили, мій друг Ромка — хлопець дуже запальний і нетерплячий.
— Якщо комусь сказати, що в нас є чарівні окуляри, що ми знайомі з незвичайним Козачком Ґулькою і що ми спокійнісінько собі сидимо і нічого не робимо, не контактуємо з тим Козачком, з нас, з дурнів, голосно сміялися б! — кип'ятився Ромка.
— Але ж ти знаєш, Маргарита Степанівна попереджала — чарівними окулярами можна користуватися лише в крайньому разі, коли без них обійтися просто неможливо. А без чарівних окулярів ми Козачка Гульку не побачимо, — намагався заспокоїти я Ромку.
— То вважай, що в мене саме такий крайній раз — я хочу показати Козачкові нову комп'ютерну гру «Контрстрайк». Я певен, що Ґулька не лише не грав, а й в очі не бачив ніколи комп'ютера. І це свинство з нашого боку, маючи чарівні окуляри, не викликати Ґульку й не показати йому комп'ютер!
Ця розмова відбувалася на вулиці, коли ми поверталися після уроків додому. І раптом позад нас почувся дзвінкий голос:
— Хлопці, а про що це ви говорите? Про які чарівні окуляри, про якого Козачка Ґульку?!
Ми з Ромкою так і поприсідали від несподіванки. Рвучко обернулися і побачили Ритку Скрипаль, першу красуню нашого класу, в яку ми з Ромкою обидва були трохи закохані, але яка була дуже горда і не звертала на нас уваги. Виявляється, Ритка йшла за нами і чула нашу розмову. Ми втратили пильність і говорили занадто голосно.
— Чого це ви роти пороззявляли? — усміхнулася Ритка. — Так що це за чарівні окуляри і Козачок Ґулька?
Ми з Ромкою безпорадно перезирнулися.
— Та що ти вигадала?! — першим отямився Ромка. — Які чарівні окуляри?! Який Козачок Ґулька?!
— Ага-ага! — підтакнув я.
— Та що мені — позакладало?! Я ж усе чула! — вигукнула Ритка.
Ми з Ромкою перезирнулися.
— А-а... То я... то я переказував їжачкові нову комп'ютерну гру.
— Ага-ага! — знову підтакнув я.
— Думаєте, я дурна? — пхикнула Ритка. — Ви просто не хочете мені говорити! Ну й не треба!..
— Ну, які можуть бути чарівні окуляри? Який чарівничок Гулька?.. У наш час це ж просто нереально! — вигукнув Ромка. — Фантастика!.. Інша справа — Інтернет, комп'ютер... Досягнення сучасної науки!