Тамара Крюкова
Чарівниця з острова Гроз
Пролог
Хто сказав, що космос — це вакуум, у якому обертаються зірки та планети? Космос не має нічого спільного з порожнечею. Навіть чорнота безмежного простору тут особлива. Вона вкриває, наче теплий кашеміровий плед. Здається, до неї можна доторкнутися.
Часом то тут, то там її протинають яскраві смуги. Вони спалахують і тієї ж миті гаснуть, зникаючи в небутті. Астрономи називають їх кометами. Вчені не відають, що між комет бавляться золотоволоски, небесні сестри русалок.
Золотоволоски примарні, їхні красиві обличчя бліді, а розпущені по плечах пасма мерехтять золотавим світлом. Коли золотоволоски затівають свої ігри, то робляться невидимими, і тільки золото їхнього волосся миготить на нічному небосхилі зоряним дощем.
Хто вони, ці прекрасні діви? Кажуть, що це дівчата, які розлучились із земним життям, так і не ставши нареченими або не дійшовши до вінця.
Золотоволоски гасали між метеоритами, як раптом одна з них вигукнула:
— Гей, ходіть-но сюди! Дивіться, що я знайшла.
Дівчата обступили подругу. Перед нею поволі оберталася невелика прозора кулька.
— Що це? — запитала зовсім юна золотоволоска із задерикувато кирпатим носиком.
— Схоже на м'ячик. Пограймося.
— Стійте, — зупинила їх старша за віком діва. — Це зовсім не м'ячик. Це магічний кристал. Він належить чарівнику, і ніхто не мусить до нього торкатися.
— Але де ж його господар? І як магічний кристал опинився тут?
— Напевно, чарівник загубив його. Хоча це дуже дивно. Будь-який чародій скоріше помре, ніж розлучиться зі своїм кристалом. Певно, з його власником сталося лихо. Подивимося, кому належить ця кулька.
— Як же ми про це дізнаємось?
— Вона сама покаже свого хазяїна.
Золотоволоски схилилися над кришталевою кулькою і побачили в ній худеньку чорноволосу дівчинку. Та була в перехідному віці, коли дівчина, вже втративши дитячу округлість, іще не набула жіночності. Великі чорні очі й різьблені риси обличчя говорили про те, що дівчинка виросте красунею, та зараз це був лише незграбний підліток.
— Дуже дивно, — задумливо мовила старша золотоволоска. — Дитина не може володіти магічним кристалом. Якби дітям давали в руки такі небезпечні речі, то настав би кінець світу.
— А я гадаю, що тільки дітям і можна давати дозвіл мати справу з магічними предметами. Тоді на землі настане мир і щастя, — заперечила наймолодша золотоволоска.
— Так чи інакше, я ніколи не чула, щоб дитина була чарівником, — озвалася третя.
— А я чула, — заплескала в долоні четверта, руде волосся якої мінилося мідним полиском. — Я, здається, навіть знаю, хто ця дівчинка. Це Чарівниця з острова Гроз. Тільки вона не здогадується про це.
— Острів Гроз? Той, де живуть чарівники? — зацікавилась юна золотоволоска.
— Так, дев'ять могутніх магів на чолі з Верховним Чародієм. За всю історію острова посох влади ніколи не належав жінці, та ця дівчинка поламала всі правила. Сама того не підозрюючи, вона впоралась із двома іспитами на звання чарівника і здобула магічний кристал. Тепер їй лишилося скласти останній, аби стати Верховною Чародійкою.
— І як до цього поставилися маги?
— Спершу чинили опір такому повороту долі й готували на роль Верховного Чародія хлопчика на ім'я Азар. Але врешті-решт упокорилися неминучості. Вони навіть погодилися залишити дівчинку на острові, навчити її всіх магічних законів і премудростей, але тут утрутився Азар. Він вирішив прибрати суперницю й допоміг їй повернутись у світ людей. Ось тоді-то вона і втратила свій магічний кристал, а разом із ним і згадки про те, ким є насправді,— повідала рудоволоса.
— Не думаю, що Азар учинив мудро, — похитала головою старша золотоволоска.
— Звичайно, адже дівчинці невтямки, що в ній дрімають могутні сили. Варто їй пережити сильне душевне потрясіння, як магічний дар прокинеться й виявить себе. Страшно подумати, до чого це може призвести!..
Глава 1
Чорне свято
На вершині високого пагорба, осторонь людської суєти, притулилась усамітнена альтанка. Шпалери навколо неї густо заросли в'юнкими трояндами. У розпалі літа повітря тут духмяніло від дурманного, солодкого аромату квітів, але на початку червня колючі стебла були вкриті лише ніжними світло-зеленими листочками. Троянди ще тільки готувалися до нового цвітіння.
Із пагорба добре проглядався маєток герцогині Агнеси. Зубчаті стіни палацу та черепичні дахи, мовби плавники гігантських риб, розтинали зелене море палацового парку. Над будівлями височів шпиль вежі з годинником. Щогодини бій курантів нагадував про невблаганний плин часу. По той бік пагорба відкривалася панорама околиць. Згори, як на долоні, було видно ліс, широкі луки, крихітне сільце з дюжиною охайних будиночків і стрічку дороги до замку.