Повітря було затхлим, у ньому стояв неприємний запах плісняви, як завжди буває у приміщенні, де давно не живуть. Маріка ступила кілька кроків і була вражена густою, непроникною тишею. Несподівано дівчина злякано зупинилася. Біля протилежної стіни зали ворухнулася тінь. Постоявши якийсь час, Маріка зробила крок уперед і знову боковим зором помітила, як навколо ожили безтілесні примари.
Прикликавши на підмогу всю свою мужність, дівчина пішла просто на примару і розсміялася. Під шаром павутини вона відразу не помітила, що вікна чергуються із тьмяними дзеркалами, в яких її власне відображення мало вигляд примари.
Сміх пролунав дивно й чужорідно в цьому таємничому царстві безгоміння, та звук живого голосу вселив у дівчину спокій і впевненість. Маріка посмілішала. Навіть якщо тут і мешкають примари, то навряд чи вони з'являються серед білого дня, вирішила вона. Звільнившись від страху, дівчина вирушила досліджувати заборонені місця.
У торці зали висіла велика картина у химерній ліпній рамі. Маріка як могла змахнула павутину і побачила портрет молодої Агнеси. За роки, що проминули, герцогиня змінилась, але не тільки тому, що стала старшою. Жорсткий і зарозумілий погляд жінки на портреті говорив про те, що його володарка не зупиниться ні перед чим заради досягнення своєї мети. Маріка поспішно відвернулася. Дівчина знала герцогиню зовсім іншою. Не дивно, що Агнеса не хотіла згадувати про своє минуле.
Маріка вийшла із зали і не поспішаючи пройшлася по кімнатах. Покинуті предмети ще пам'ятали колишніх мешканців. Здавалося, люди покинули замок раптово.
Особливим багатством і розкішшю вирізнялись апартаменти герцогині. Маріка безпомилково впізнала кімнату Агнеси за великою кількістю дрібничок. Колишня господиня жодного разу не повернулась до свого колишнього житла й нічого не взяла звідси, наче боялася, що речі несуть на собі тавро минулого, яке вона назавжди викреслила зі свого життя.
Напроти каміна височіло воістину королівське ліжко з горою подушок. У кутку притулився ломберний столик, на якому під шаром пилу вгадувалися розкинуті в пасьянсі карти. На трюмо стояли флакони з-під парфумів, баночки з давно висохлими кремами та порцелянова фігурка танцівниці.
Маріка простягнула руку до статуетки, щоб ліпше її роздивитися. Та виявилася прикріпленою до стільниці, але оберталася навколо осі. Варто було дівчині крутнути танцівницю, як дзеркало повільно подалося вбік, оголивши потайні двері.
Підстьобувана цікавістю, Маріка штовхнула стулку. За нею зяяла чорнота. Дівчина взяла з камінної полиці бронзовий підсвічник, засвітила всі три свічки і зайшла до потаємного святилища молодої Агнеси.
Чи через те, що кімната тривалий час залишалася наглухо зачиненою, чи з якої іншої причини, але пилюки тут майже не було. Ніхто б і не подумав, що довгі роки сюди не ступала людська нога. Стіни було обіпнуто чорним шовком, через що приміщення здавалося меншим, аніж насправді. У заскленій шафі, відсвічуючи золотом корінців, стояли книги з магії та чародійства. Вздовж однієї зі стін височіли полиці з великою кількістю склянок. Деякі з них було помічено черепом. У них зберігались отрути.
На столі лежала розкрита книга. Маріка взяла її до рук. Це був збірник рецептів приворотного зілля. Дівчина мимоволі згадала про Гліба. Може, варто було вдатися до чаклунства, щоб звернути на себе його увагу?
Цікаво, кого хотіла приворожити юна Агнеса? Скоро Маріка знайшла відповідь на своє запитання. У верхній шухляді столу лежав медальйон, на кришці якого було вигравіювано королівський герб. Дівчина натиснула на пружинку. Медальйон відкрився, і Маріка побачила портрет Гліба. Але чому? Звідки? Судячи з усього, в покинутий замок ніхто не заходив років двадцять. В ту пору Гліба ще й на світі не було. Як тут міг опинитися його портрет?
Тремтячою рукою Маріка піднесла медальйон до світла. Сумнівів бути не могло. Це був Гліб. Спантеличена дівчина повертіла медальйон у руках. На задньому боці красувався вензель у вигляді літери «Н». І тут у Маріки сяйнула догадка. Та це ж портрет короля! Гліб дуже схожий на батька, а в юні роки ця схожість була особливо разючою.
Значить, Агнеса також кохала принца, та програла золотоволосій дівчині, яка стала королевою. Маріка згадала Лідію і стиснула кулаки так, що нігті боляче впились у долоні. Особисто вона не збиралася поступатись білявій дочці барона. Може, варто все ж таки піти на вечірку?
Маріка поклала медальйон на місце. Ланцюжок, тихо дзенькнувши, згорнувся кільцем, як змія, що охороняє свій скарб. Усе ще сумніваючись, як учинити, дівчина повернулася до вікна, через яке потрапила всередину, і вилізла назовні.