Небо почорніло, за мить день перетворився на ніч. Спалахи блискавиць виникали один за одним. Вони мовби розітнули утробу хмар, і на землю накинулася злива. Грім гуркотів без угаву. Один удар змінювався другим, іще більш потужним. Крики та верески зляканих людей вторили туркотам грому. Всі, охоплені жахом, металися по залі, створювали сум'яття і тисняву, а вітер із диким виттям перекидав усе на своєму шляху.
Гліб підхопив юну баронесу на руки. В цей час кришталева люстра зірвалася зі стелі й упала просто біля них, обсипавши шию та оголені плечі красуні гострими осколками.
Буря стихла раптово. Після гуркоту грому тиша здавалася неприродно глибокою, мов глухота. Дощ перестав, і хоча небо все ще було затягнуте хмарами, за стінами палацу ніщо не нагадувало про сваволю стихії. Складалося враження, що ураган пронісся тільки святковою залою, де тепер панувала цілковита руйнація.
Продовжувати свято не мало сенсу, тому що настрій в усіх був далеко не радісним. Обличчя дам були забруднені помадою, рум'яна потекли, а волосся обвисло розкуйовдженим мокрим клоччям. Кавалери, що розгубилися під час бурі, соромливо відводили погляди. Всі мріяли скоріше сховатися від чужих очей, аби опорядитися.
На щастя, ніхто не постраждав. Тільки в нової подружки принца Лідії плечі та руки були в дрібних порізах і саднах. Їй довелося покинути бал. Гостям запропонували перейти до іншої зали. Всі старанно зображували веселість, поки король не оголосив свято завершеними. Святковий феєрверк не відбувся.
Раптовий спалах гніву позбавив Маріку сил. Дівчинка знеможено прилягла на лаву, не розуміючи, що за хвороба з нею приключилась. Із неї мовби вичерпали всю енергію. Образа стерлася, поступившись місцем спокою. Їй смертельно хотілося спати. Незважаючи на те, що останніми роками Маріка жила в розкоші, вона не забула, як у дитинстві могла солодко заснути на голій землі, підклавши під щоку долоньку. Лава здавалась їй такою ж зручною, як м'яке ліжко з шовковими простирадлами. Не в змозі чинити опір утомі, вона склепила повіки й одразу провалилась у глибокий сон.
Дивлячись на сплячу дівчинку, схожу на тендітну порцелянову статуетку, ніхто б не подумав, що вона стала причиною шаленої бурі. Та й сама Маріка не повірила б у це.
Нетривале перебування на острові чародіїв і суворі випробування давно стерлись із її пам'яті. Юна чарівниця з острова Гроз не підозрювала про магічні сили, що дрімали в ній. І тільки душевне потрясіння дозволило їм вихлюпнутися назовні.
Глава 2
Основи практичної магії
Маріка була не єдиною, хто не потрапив на свято. Прошка — друга і найвідданішого служника Гліба — також не було серед запрошених.
Прошко походив із селян. І пасти б йому корів до старості, але часом Його Величність Випадок перетасовує людські долі, мов карти. Ось і Прошко неждано-негадано опинився в палаці, став найближчим помічником наступника престолу. Простий селянський хлопчина вже чотири роки служив пажем принца. За цей час вони здружилися. Гліб цінував природну кмітливість Прошка. Та більше за все його підкупала відданість юного пажа. Той не раз доводив, що піде за принца в огонь і в воду.
У палаці Прошко як сир у маслі купався. Придворним подобалися його життєрадісність і люб'язність. Серед челяді в нього також було чимало приятелів. Щоправда, попервах челядь зустріла новачка вороже. Тут не полюбляли вискочок. Але весела вдача хлопчини та його простодушність поступово розтопили навіть найсуворіші серця. До того ж він ніколи не вихвалявся тим, що був на короткій нозі з принцом.
Багато хто позаздрив би Прошкові. Босоногий сільський хлопчисько потрапив у достаток і ситість. Майбутнє при дворі йому було забезпечено. Здавалось би, чого ще бажати? Однак у Прошка була заповітна мрія. Його не вабило життя придворного. Він залишався байдужим до двірських інтриг і розкоші. Навіть честь стати найближчим сподвижником майбутнього короля не зворушувала його. Він плекав сподівання коли-небудь вивчитися на чародія, й не без підстав.
Прошко мав дар ясновидіння і збирався серйозно присвятити себе магічним наукам. Тільки-но він освоїв ази грамоти, хлопчина поткнувся за книгами з чародійства, та виявилося, що для цього треба дістати особливий дозвіл хранителя бібліотеки. На Прошкове прохання старенький бібліотекар твердо заявив, що неуку такі книги не по уму.
Проковтнувши гірку пілюлю, Прошко взявся за навчання. Він ретельно студіював науки і зробився частим гостем у королівській бібліотеці. Поступово старий бібліотекар відтанув. Тепер він прихильно ставився до тямущого хлопчини, який багато часу проводив за книгами, і Прошко вирішив, що настав момент знову попрохати хранителя бібліотеки дати йому можливість понишпорити на заповітних книжкових полицях.