— Спустися, сам побачиш.
Матрос, недовго думаючи, поліз у трюм, але перш ніж він зумів що-небудь побачити, на нього обрушився удар. Не встиг бідолаха й оком моргнути, як його тільняшка та бушлат поміняли хазяїна. Один із в'язнів, кому вони прийшлись якраз, перетворившись на моряка, виліз назовні й зачинив люк. А посильний капітана, зв'язаний по руках і ногах, із кляпом у роті опинився в темному кутку трюму разом із невільниками.
Минуло хвилин десять. Не діждавшись дівчини, капітан послав за нею іншого новачка. Той нехотя відірвався від гри і пішов виконувати доручення, на чім світ стоїть лаючи свого недбалого товариша по службі.
Підійшовши до трюму, він здивовано зупинився. Кришка люка була замкнена. Ключ стирчав у замку, а першого посильного ніде не було видно. Моряк відімкнув люк і невдоволено гаркнув:
— Гей, чорняву дівку вимагає капітан!
— Спустись сюди, — почув він із темряви.
— Навіщо це?
— Спустись — не пожалкуєш.
Солодкий голосок зачаровував. Моряк оглядівся на всі боки і поліз у трюм. Незабаром у темному кутку лежало вже двоє зв'язаних по руках і ногах напівголих людей.
Не дочекавшись другого посильного, Касій почав утрачати терпець.
— Куди подівалися ці ледацюги? Заблукали, чи що, салаги недороблені? Піди подивися, куди вони запропастились, і стусанами прижени сюди, — наказав він боцману.
Боцман рішуче попрямував до трюму. В нього свербіли кулаки відлупцювати добряче недбалих матросів, але біля люка нікого не було. Трюм був замкнений. Ключ стирчав у замку.
— От шельми, нічого не можна доручити! Самісінький набрід на кораблі,— сплюнув боцман, крутнув ключ і відкинув кришку люка. — Гей, нехай дівчисько виходить. Та швидше!
По його команді тоненька фігурка, закутана в темну накидку, піднялася по трапу.
— Ось так-то, — вдоволено кивнув боцман, але, відкинувши покривало, побачив біляву голову й сердито прикрикнув:
— Та не ця. Чорнява. А ти йди геть!
Дівчина покірно повернулася вниз. Через хвилину замість неї з трюму піднялася висока молода жінка з довгим темним волоссям.
— Ви що, знущаєтесь? Я не кликав цю жердину! Гей, маленька погань, піднімайся зараз же! А то гірше буде! — закричав він.
Коли з люка показалася Матуся, боцман вибухнув відбірною лайкою.
— А ти куди, стара карго? Також у дівчата записалася? Ось я вам покажу, як збиткуватися наді мною!
— Вже не знаємо, що тобі потрібно. Перебірливий який. Спустися та вибери сам, — парирувала жінка.
— Якщо я спущуся, то цій шмаркачці так не минеться. Вона, мабуть, вважає, буцім може робити все, що їй заманеться? — заревів старий морський вовк і, зіпхнувши Матусю в трюм, скотився по сходнях униз.
Коли не повернувся і боцман, Касій збентежився не на жарт.
— Що за чортівня? Куди всі зникають? — сердито мовив він і кивнув штурману: — Підеш зі мною. Перевіримо, в чому справа.
Удвох вони дісталися трюму. По порожній палубі гуляв вітер. Люк був замкнений. Ключ стирчав у замку.
— Куди всі подівалися? — спантеличено оглядівся капітан.
Він стукнув каблуком по кришці люка і крикнув:
— Гей, дівчину повели?
— Ні, я тут, капітане. Двоє твоїх людей побились, а третій розняв їх і повів геть.
— Чого вони не поділили?
— Запитай про це у них.
— Запитаю. Ну а ти як? Взялася за розум?
— Так. Я буду покірною.
— Побачимо. Ворушись. Виходь нагору.
Касій зробив знак штурману, й той нахилився над замком. Тільки-но він відкинув кришку люка, за його спиною почувся приглушений стогін. Штурман обернувся й побачив незнайомця в тільняшці та бушлаті боцмана. Той нахабно посміхався й потирав забитий кулак, а біля його ніг мішком валявся капітан. Штурман пікнути не встиг, як могутній удар обрушився на нього ззаду.
Поки біля трюму розігрувалася ця сцена, Дем'ян перебіжками пробирався до камбуза, щоб вилити сонне зілля в пиво. Треба було приспати матросів, перш ніж вони піднімуть тривогу. Найдужче Дем'ян побоювався наткнутися на кого-небудь із екіпажу. На щастя, цього разу доля виявилася прихильною до бідолашних в'язнів. На палубі нікого не було. Зате з кают-компанії доносилися гамір, лайка та гучний регіт.
Діставшись камбуза, Дем'ян перевів подих. У приміщенні було темно й тихо. Кок веселився разом із усіма. Дем'ян запалив світильник. Побачивши величезну пузату бочку з пивом, він зрозумів, що додавати туди сонне зілля — пуста витівка. Треба було влити не менше відра, щоб матросів зморив сон. У порівнянні з бочкою фляга мала жалюгідний вигляд.
Сподіваючись знайти більш підходящу посудину Дем'ян гарячково обнишпорив полиці, заглянув під стіл і лаву. Він смикнув дверці шафи, але та виявилася замкненою на ключ. Взявши ополоник замість ломика, Дем'ян спробував ручкою зламати замок, але тільки погнув черпак. Він намагався розкрити дверці тесаком — безрезультатно. Час ішов. Дем'ян нервувався, та не відступався, хоча й сам не розумів, навіщо уперто це робить. Нарешті пролунав гидкий скрегіт. Петля, на якій висів замок, відірвалась, і дверці шафи розчинилися.