Повелителька бур утупилась у Маріку поглядом, од якого в дівчини по спині поповзли мурашки. Несподівано Фріда співчутливо запитала:
— Ти боїшся? Даремно. Тобі нічого не загрожує. Тут ти під моїм захистом, дитино. Тебе ніхто не скривдить.
— Навіщо я вам? — зважилася запитати Маріка.
— Всьому свій час, — загадково всміхнулася жінка. — Ходімо. Перш за все я розповім тобі дещо з історії острова Гроз.
Маріка здригнулася. Вона і подумати не могла, що почує про чарівний острів тут.
— Ви знаєте про острів Гроз?
— Іще б мені не знати! Я там народилась і виросла. Ходімо зі мною, — поманила вона Маріку.
Фріда граціозно лавірувала між останками кораблів і чудернацькими наростами коралів. Час від часу вона з кимось розкланювалась і кивала у відповідь на невидимі вітання.
— Чому я чую голоси, але не бачу людей? — запитала Маріка.
— Ви перебуваєте в паралельних світах. Ці люди вже переступили межу смерті, а тобі до неї ще далеко.
— Хіба я не померла?
— Що ти! Ти житимеш довго. Дуже довго.
Фріда змовницьки подивилася на Маріку, мовби натякаючи на якийсь секрет, і раптом знову розсміялась.
— Якщо я жива, як я можу дихати під водою?
— Це місто Затонулих Кораблів. Тут усе інакше, ніж на землі.
— Що сталося з сином доглядача маяка? Він повернеться до рідних?
— Авжеж! Здається, його підібрало на борт торгове судно. Не мине і двох днів, як він буде вдома. Ти так піклуєшся про незнайому людину? Можна подумати, він для тебе щось зробив, — посміхнулася Фріда.
— А ти топиш кораблі, забираючи життя незнайомих людей. Можна подумати, вони перед тобою в чомусь завинили, — сказала Маріка, дивуючись власній зухвалості.
— Для мене й тих, хто населяє місто Затонулих Кораблів, це необхідність. Примари використовують енергію живих. Інакше ми не могли б існувати.
— Але до чого таке існування?! — з обуренням вигукнула Маріка.
— Ми не вільні піти, поки не покараємо винного в нашій смерті. Ось чому я хочу, щоб про мене пам'ятали.
— Хіба не можна підтримувати пам'ять добрими справами? — заперечила Маріка.
— Добрі справи забуваються значно швидше.
У людей коротка пам'ять, — відмахнулася Фріда.
— Неправда. Люди не забули, як ти врятувала жінку під час шторму.
— Тоді я не могла вчинити інакше. Вона чекала дитину, — сказала повелителька бур.
— Але хіба інші не достойні жалості? Ти приносиш так багато горя, коли віднімаєш у людей їхніх близьких.
— Чи тобі обстоювати смертних? У тебе ж немає нікого, кого ти могла б назвати рідною людиною, хіба не так?
— Неправда! У мене є… Тобто були… — Маріка знітилася. Вона не вміла брехати.
— Не намагайся обманути себе. У тебе не може бути нічого спільного з людьми. Навіть якщо виникне симпатія, вона буде недовговічною. Серед людей ти приречена на самотність.
— Але чому?!
— Тому що ти не звичайна людина.
— Я стала примарою, як ти?
— Ні. Ти була відзначена особливим даром із народження, хоча й народилася серед звичайних людей.
— Що ти таке говориш? Я жила серед людей і знаю: я така ж, як усі.
— Он як? Ти гадаєш, кожний смертний може побувати по той бік Дзеркала Доль і повернутися живим?
— Але я була там не сама, а з Глібом.
— Йому нізащо не вдалось би здійснити цю подорож без тебе. До того ж це було одного разу, коли ти перетнула межу, за яку смертним немає доступу. Ти пройшла повз Браму Смерті.
— Ні, ти помиляєшся, — похитала головою Маріка.
— Ти не пам'ятаєш цього, бо в тебе вкрали пам'ять, але я допоможу тобі згадати все. Ти мусиш нарешті дізнатися, хто ти насправді.
— Хто ж я? — прошепотіла Маріка.
— Ти чарівниця.
Дівчина подивилася на Фріду й нервово хихикнула. Маріка не сприйняла слова Фріди всерйоз. Вона подумала, що це всього лиш марення божевільної. Не можна ж дійсно повірити в таку нісенітницю. Чарівниця має бути особливою та вміти творити чудеса. А вона не в змозі допомогти навіть самій собі.
— Ти не віриш мені? Вважаєш мене навіженою? — посміхнулася Фріда. — А чи знаєш ти, що за камінець носиш на грудях?
— Це мій оберіг.
— Воістину так. Він оберігає тебе від будь-яких бід і напастей. Але передовсім це знак влади. Миле дитя, я розумію, що тобі важко в це повірити. Але тобі визначено стати правителькою острова Гроз. Чи готова ти згадати те, про що забула?
Маріка на мить завагалася. Щось підказувало їй, що вона підійшла до фатальної межі. Варто переступити її, і повернення до попереднього життя буде вже неможливим.