— Ти вмієш усе. Запам'ятай: ніколи не говори: «Не вмію». Цим ти ставиш перед собою перепону. Ну ж бо, спробуй, — підбадьорила дівчину Фріда.
Маріка підстрибнула і, перебираючи руками й ногами, попливла. Внизу чудернацьким візерунком перепліталися корали. Де-не-де між хитросплетінням ажурних гілок зяяли темні провали. Раптово мереживне полотно коралів обірвалось, і дівчина потрапила до бездонної синяви. Від несподіванки у Маріки перехопило подих, а потім вона розсміялась.
Нерукотворна краса, що панувала навкруги, змусила Маріку забути про все. Дівчина відчула себе частиною й одночасно хазяйкою цього світу. Вона мовби розчинилася в океані, пропустив крізь себе його дихання й пульсацію: трепет найменшої рибки і биття могутніх хвиль. Вона сама була океаном, безмежним і могутнім. Для неї не було нічого неможливого.
Маріка занурювалася все глибше й глибше. Темрява навкруги згущалась, але юна чарівниця в захваті не помічала цього. Попереду засвітилися схожі на зірки вогники. Не встигла Маріка подивуватися цьому чуду, як вогники вишикувались у дві лінії, мовби крихітні ліхтарики обабіч шляху. Це риби-вудильники показували гості дорогу.
Та ось вогники лишилися позаду. Маріку взяла у свої обійми пітьма. Страху не було. В душі розлився дивний спокій. І тут із темряви показалися скати. Їхні тіла випромінювали слабке світіння, а по контурах сріблястими нитками пробігали іскри. Плавні, граціозні рухи мешканців глибин зачаровували.
Скати оточили Маріку. На мить усе завмерло. І раптом океан осяяли спалахи блискавок. Маріка відчула себе невагомою, мов пушинка. Пітьма розсіялась. Перед дівчиною стрімко промчало все її життя. Вона бачила, як її, новонароджену, батько пустив у кошику по річці й як її підібрали маги. Як чародії в тому ж кошику підкинули її циганам. Від самого народження вона нікому не була потрібна. Із табору її прогнали через Гліба, а пізніше й Гліб відрікся від неї. Вона мовби народилась із клеймом самоти.
Мало-помалу Маріка почала усвідомлювати: всі біди та злигодні в її житті не випадкові. Вона мусила пройти випробування, позаяк труднощі лише загартували її.
Дівчина згадала Шепітливу печеру, де вона знайшла магічний кристал. Вона побачила, як кришталева куля витає в безмежному Космосі, й увесь Всесвіт злився для неї в єдине ціле, їй здавалося, що вона не пливе серед вогників риб-вудильників, а летить між зірками все ближче й ближче до магічного кристала. Вона простягнула руку, і кришталева куля сама лягла їй на долоню. Тієї ж миті вона відчула могутність і разом з тим утрату. Маріка нарешті усвідомила, що вона чарівниця й не має права ні на почуття, ні на дружбу, ні на кохання. Мимоволі по її щоках потекли сльози. Поступово Маріка заспокоїлася, гіркота відступила, й душа знову знайшла спокій. Дівчина не відала, як довго вона пробула у Впадині Скатів. А втім, їй уже доводилося бувати в місцях, над якими час не владний.
Фріда сиділа на троні з коралів. Побачивши в руках Маріки магічний кристал, вона всміхнулася:
— Сподіваюся, ти більше не вважаєш мої слова маренням божевільної? Тепер ти бачиш, що наділена владою та могутністю, яких немає ні в кого.
— Так, і я більше не буду самотньою. Я поверну тих, хто мені дорогий, — рішуче заявила Маріка.
Фріда похитала головою.
— Ні. Це єдине, що тобі не підвладне. Забудь про земні прихильності й кохання. Вони не для тебе.
— Але чому? Ти сама казала, що я можу все. Навіть сільська чаклунка може приворожити коханого. Невже це мені не під силу?
— Приворот не має нічого спільного з коханням. Звичайно, ти можеш підкорити собі будь-кого. Твій обранець слухатиметься тебе, як маріонетка, і, можливо, навіть страждатиме без тебе — так людина, що звикла до шкідливого зілля, мучиться від його відсутності. Й разом з тим вона мріятиме позбутися цієї залежності. Ти вважаєш це коханням?
Маріка замислилась.
— І що ж? Я нічого не можу вдіяти? Але в чому ж, тоді моя могутність?
— У тому, щоб служити іншим. Велика влада — це великі обов'язки. Бідолашна дівчина, на тебе ця ноша звалилася занадто рано! Та нічого змінити не можна. Ти — чарівниця з острова Гроз. Старі підкоряться твоєму володарюванню. Та спершу ти мусиш допомогти мені й іншим мешканцям міста Затонулих Кораблів знайти спокій.
Глава 27
Примарний флот
На острів Гроз опустився вечір. Вогненний диск сонця занурився у безмежні води океану, і відразу по землі розтеклися сутінки. Острів спочивав після трудового дня.
— Яка нудьга, — вирвалось у Зосима. — У великому світі кипить життя, а тут сотні літ нічого не змінюється.