— Навряд чи присутність на раді піде на користь хлопцеві. Азар іще занадто молодий, аби в усьому розібратися, а часом хибне тлумачення гірше за незнання, — заперечив м'який і добрий Саватій.
— Азар постійно зі мною, тому вам нічого побоюватися, буцім він щось неправильно витлумачить. Я завжди поруч, аби підказати йому.
В голосі Агрипи прозвучали нотки роздратування.
— Може, так, а може, й ні,— пробурмотів собі під ніс Ксанф, який вічно сумнівався.
Він був найзагадковішим із магів. Жоден живописець не міг би написати його портрет. Щомиті обличчя чародія ледь помітно змінювалося, тому навіть серед чарівників його звали Багатоликим.
— Я рішуче проти того, щоб порушувати правила, — запротестував Зосим, покровитель подорожніх. Це він чотири роки тому першим виявив дівчинку з магічним даром.
— Я також, — несподівано підхопив Авдій.
Раніше він був вірним прибічником Агрипи
і завжди виступав заодно з Верховним Чародієм, але останнім часом Агрипа не допускав до себе навіть його, тому маг почувався незаслужено ображеним.
— Не варто обтяжувати молоду голову нашими проблемами, — підтримав побратимів Саватій.
— Я відразу сказав, що це не найвдаліша думка, — нагадав про себе Гурій, який полюбляв, аби останнє слово залишалося за ним.
Агрипа обвів усіх важким поглядом і спроквола мовив:
— Що ж, я змушений підкоритися більшості,— він обернувся до Азара і наказав: — Іди.
Тільки-но хлопець покинув залу, Авдій із осудом сказав:
— Брате Агрипо, що все це значить? Хіба традиції перестали існувати?
— Очевидно, так. Устої острова захиталися відтоді, як на посох влади претендує не царський нащадок, а жалюгідна голодранка, — гірко посміхнувся Верховний Чародій.
— Вона тут ні до чого. Так повеліли зірки, — заступився за дівчину Зосим.
— Можливо. І все ж таки це не до добра, а до смути. До її появи між нами не було розладу, — мовив Агрипа.
На це магам-правителям було нічого заперечити. У дівчини була дивовижна здатність створювати проблеми. Щоразу, кола мова заходила про Обраницю, між чарівниками виникали розбіжності й чвари.
Першим мовчання порушив Саватій:
— На мою думку, наші суперечки безпідставні. Я не розумію, чому ти упираєшся, брате Агрипо. Справа має вигляд простіший простого. Чотири роки тому ми вже ухвалили рішення дозволити дівчині жити на острові, а доля сама розсудить, чи гідна вона посоха влади.
— Жінка? Такого ще не бувало! — презирливо пирхнув Агрипа.
— Усе колись трапляється вперше. Не нам іти проти воли зірок, — зауважив Зосим. — Минулого разу ти переконав нас, що позаяк дівчина повернулася до людей, то це не випадковість, а знак згори. Тепер ми всі бачимо, що зробили помилку. Вона зуміла викликати бурю, а ніхто ж її не навчав цього. Ми мусимо повернути Обраницю на острів.
— У цьому є певний сенс. Але все-таки я сумніваюсь у правильності такого рішення, — багатозначно мовив Ксанф. — Чи не попихатиме нами неписьменне дівчисько, дізнавшись про своє призначення?
— Для дитини влада є згубною, — підтакнув Саватій. — Треба захистити дівчину від спокуси.
— Що ви все про дитину? Подумайте про нас! Вона впоралась із двома випробуваннями і здобула магічний кристал, головний атрибут чарівника. Виходить, що вона нам рівня! І разом з нами може бути присутньою на раді! — з гарячковістю випалив Гурій.
— Цього не можна дозволити, — рішуче зауважив Авдій.
Усі мимоволі поглянули на Агрипу. Споконвіку чарівників на раді було дев'ять. Їх число завжди залишалося непарним і ніколи не змінювалось. Поява дівчини порушила б головний закон острова.
Агрипа мовчки слухав своїх побратимів, ховаючи посмішку в бороді. Йому навіть не довелось удаватися до красномовства, щоб налаштувати побратимів проти нової Обраниці. Всі й без того розуміли, що її поява загрожує острову лихом. Верховний Чародій подумки вже вітав себе з перемогою, та несподівано Авдій мовив:
— Якщо не зраджує мене пам'ять, ми вже обговорювали це питання. До пори дівчині нема чого повертати пам'ять. Нехай живе на острові, не відаючи про свої здібності. Тут вона буде під нашим наглядом. А ми тим часом навчимо її законів рівноваги та науки поміркованості.
— Розумно, — закивали чарівники.
— Але як ми повернемо її на острів? Під яким приводом? У мене б виникли запитання, якби за мною раптом з'явились і відправили жити за тридев'ять земель, — похитав головою Ксанф.
— У тебе, брате, запитання виникають із будь-якого приводу, — пожартував Гурій, і всі заусміхались.