— Ти його заб’єш, — сказав Сакидон. — Він не хотів тата кусати. Тато сам руку запхав.
Калістрат розчулився:
— Справжній син свого батька. Не дасть скривдити.
Додому він їхав переможцем на Колиних плечах, де, зморений великою війною з крокодилом, заснув.
Жора і Кузя стали його приятелями, яких, здавалося, знає від давніх давен. Наче вони брати його, яких, утративши, знову знайшов. Ось вони тепер утрьох, молодший,
середульший і старший, чекають на нові мандри, на неймовірні, за якими непомалу скучили, пригоди. Ось зараз випірне з куряви металевий кінь, і зуби лютого вовка сточаться об його бік. Тоді вони втрьох осідлають його і вирушать у заповітну подорож — туди, де — так їх переконували — на них чекає нове життя, солодше від найсолодшої казки.
Росянисті ранки холодні, проте все змінюється, коли зійде сонце. Поволі їм ставало тепло, і Кузя скинув пальто, защеплене на великі ґудзики, що майже всі були різного розміру й кольору: брунатні, сірі, зелені, і різної форми — круглі, квадратні, продовгуваті. Було їх багато — більше, ніж петельок, щоб защіпати. Були вони пришиті не тільки напроти петельок, а й по всьому пальті, ззаду так само рясно, як спереду, на плечах, на рукавах, на вилогах.
Кузя надбав їх у крамниці «Сам собі кравчик», де, протинявшись без заняття в пошуках принагідних підробітків, якийсь час працював: продавав ґудзики, стьожки, стрічки, вставні ґумки, голки, шпильки, защіпки, шлейки, підтяжки, нитки, тканини, на плечі носив метр, нагадуючи кравця, ще один, уже дерев’яний, лежав на прилавку, вселяючи в Кузю впевненість у такий ненадійний час. Кузя уявляв, як духопелить дерев’яним метром рекетирів, які приходили до всіх, хто відкривав бізнес. Він чекав, проте рекетири не приходили. Нерекетири теж не приходили — ніхто не потребував уже більше ні стрічки, ні підтяжок, без яких колись годі було обійтися. Наче перестали відриватися ґудзики, губитися голки, тріскати ґумки, спадати штани. Отак, з нудьги і протесту, Кузя обшив ґудзиками своє пальто і замельдував банкрутство.
Під сподом на Кузі була вицвіла футболка, на якій заледве ще виднілися літери LOOK for LUCK. Кузя подивився на годинник. «Дванадцята», — сказав. З них трьох Кузя єдиний мав годинник, без якого не міг жити, втрачаючи орієнтацію, як збитий техногенними хвилями з панте-лику птах. Робився безпорадним, метушливим і млявим. Щоранку Кузя накручував його на своїй руці, і здавалося, що то він заводить себе. Кузя спав з годинником і їв із годинником, що допомагав Кузі, який нікуди не квапився, не вибитися з графіку в час, коли все навколо безнадійно пустилося берега. Може, саме тому, що втратив усе, Кузя так затято тримався його, який навіював, буцім життя й далі рухається тим самим розміреним плином. «Пора їсти», — сказав Кузя, виймаючи з наплечника хліб, над-почату палицю ковбаси і ніж, лезо якого зблиснуло проти сонця.
Побачивши Кузині скарби, він відчув, як йому раптом дико засмоктало в шлунку, хоча цього ранку, не так давно, він устиг поснідати і навіть наготував бутерброд, сховавши його, як завше, до шухляди, де він ще довго лежатиме, доки вкриється цвіллю, якщо його до того не побачить Марта. Гостинець, який він залишив їй на згадку про себе.
«Частуйтеся, друзі», — сказав Кузя. Його двічі не треба було припрошувати. Так вони влаштували сніданок на траві, під сонцем, що мовби на мить застигло, даючи перекусити й передихнути, перед тим як покотиться далі — туди, куди вслід за ним небавом покотяться вони.
Жоден із них досі не спромігся зловити чарівного птаха, про якого співалося у піснях. Він, не знаючи тих пісень, і не намагався. Його щастям була синичка, що цвінькала, сівши на гілочку. Для Жори, доки отримував у кінотеатрі зарплату, щастям було першим переглядати фільми і малювати афіші, а як опинився на вулиці — коли в нього хто-небудь купував картину. Кузя...
Іноді Кузя думав: може, усіх птахів щастя уже впольовано й він даремно шукає того, чого немає? Моментами йому здавалося, що його сім’я, якої зрікся, просто так узявши і не повернувшись, була його непоказним, не-усвідомленим щастям, проте він обурено й роздратовано відкидав подібні думки.
Кузя підклав наплечник під голову, накрився пальтом, усіяним ґудзиками, мов нічне небо зірками. Задрімав Жора, і провалився в сон він.
Хоча опівдні, коли пригріває сонце, сон короткий, здається, що триває він вічність.
Отак після Чорного моря побували в Африці, де мали вовтузню з крокодилом. Він шукав на Калістратовій руці ознак зубів, проте жодних слідів не побачив. «Калістрат відроджується, як Пеніс із попелу», — пояснив Петя. «Фенікс», — виправив його Сакидон, а Ліля гигикнула.