— Ніхто його не крав.
— Він лежав у Вашій сумці.
— Перевірте, чи все на місці.
— Останнім часом від злодюжок спасу нема!
— Читали, газети пишуть?
— Всі ці квартири були без сигналізації.
— Тільки дурний не полізе.
— Я сам поліз би.
— По Вас і видно.
— І Ви теж полізли б.
— Докотилися!
— Двісті тридцять сім пограбувань!
— І це тільки в одному місті!
— Вони, мабуть, ще й занижують.
— Куди вже занижувати.
— Такого ще не було.
— У нього револьвер!
— Револьвер!
— Звідки у Вас зброя?
— Справжній. Стріляє. Щовечора чищу.
— Під подушкою тримаєте?
— Я свій теж.
— Найкращий захист від грабіжників.
— Людина покинута напризволяще.
— Кожний сам коваль свого щастя.
— Звідки він у Вас?
— Купив.
— Отак пішли й купили?
— І Вам раджу. Він до Вас у темряві, а Ви його люфою до муру.
— Я його без розмов порішив би.
— Скрізь усе пообписували.
— Автомобіль побили.
— Підпалили.
— Побили.
— Ви бачили?
— Ні.
— А я бачив.
— Тисячу років!
— Що тисячу років?
— Черепаха живе тисячу років …
— Яка … яка дошкульна несправедливість.
— А що ви робили би тисячу років?
— Я всі романи перечитав би.
— А я в космос полетів би.
— І куди Ви, цікаво, залетіли б?
— Життя людське таке коротке!
— Чому Він такий немило …
— Автобус! Автобус їде!
Фрутхен
Можна подумати, вони — живі істоти. До якого роду, виду і племені належали б? За Ліннеєм чи кимось іншим? У них немає крил і ніколи не виростуть. Ще менше вони подібні до риб — вода, тим паче солона, їм протипоказана. Якщо ж кимось у цьому світі їх уявити, то тваринками в живому кутку, факт смерті яких приховують :
— Вони вирушили до родичів.
— І я хочу з ними.
— Вони не можуть узяти тебе.
— Я слухатимуся.
— Це дуже далеко.
— Дуже-дуже?
— Дуже-дуже.
— В Африці?
— Набагато далі, ніж в Африці.
Найкраще внести ясність відразу: фрутхен — не жива істота. Хто ж тоді? Варіантів напрошується чимало. Перстень із діамантом у вітрині ювелірної крамниці, який-небудь нефрит у музеї інституту гірництва, деталь, що використовується в нанотехнологіях, рідкий кристал, модна зачіска, плюшева іграшка, гімнастичний тренажер… Ні, фрутхен — щось зовсім інше. І взагалі не фрутхен, а фрюхтхен, просто від фрюхтхена язик зламається.
Утім, втрата букви жодним чином не вплинула на по казники самого фрутхена — на його розміри, форму, властивості, тож за нього можна бути спокійним: він є, а його наявність додає до розмаїтого буття колоритний штрих. Зникає слово, зникає квітка, зникає пагорб… Зникають фрутхени… На щастя, вони не зникають надовго, а закономірність, що проглядається в їхньому зникненні, несе в собі щось заспокійливе.
Зникаючи ввечері, вранці фрутхени з’являються знову, мов Фенікс, що воскресає з попелу. Наче квіти, що, розпелюстившись на світанку, в сумерках заплющують келих. Порівняння з квітами має вагомі підстави. І квіти, і фрутхен покращують настрій. Квіти і фрутхен можна подарувати і можна купити. Квіти і фрутхен люб’язно за горнуть в папір. І квіти, і фрутхени духмяно пахнуть. По стоявши, квіти і фрутхени втрачають вигляд.
Щоранковою появою і щовечірнім щезанням фрутхени нагадують сонце: ввечері воно зникає, вранці ж вигулькує з-за тополь. Хоча фрутхени не вигулькують з-за тополь, зате з’являються також у сірі, похмурі, непривітні, як, приміром, оцей, дні. Від них, менших за сонце, стає приємно і райдужно. І вже зовсім поодинокі ранки, коли немає ні сонця, ні фрутхенів, — жахітливі, сповнені безнадії та депресії; хочеться забитися в найдальший куток і нікого не бачити.
В прагненні співчуття ми згадуємо тоді про одвічного приятеля. По тривалих пошуках, що свідчать, яка занедбана ця важлива дружба, ми, нарешті, знаходимо його адресу, без вулиці та будинку, міста та індексу, ні ім’я, ані прізвища. Ми звертаємося до нього з великої літери: Він, Його, Йому, маючи привілей телефонувати Йому безкоштовно, будь-коли і хоч би звідки. Від більшості співрозмовників, зокрема родичів і знайомих, Його відрізняє вміння слухати не перебиваючи. Позаяк Він нічого не каже, невідомо, чує він нас і чи взагалі слухає. Він, який створив нас, тендітну травинку й німотний камінь на розраду своїй самотності. Ми шукаємо Його на далекій планеті, тоді як він зовсім поруч. Ближче, ніж фрутхен.
Небо вкривають хмари, і падає дощ. Проте якщо з сонцем до кінця не ясно (не вносить ясності й гідро-метеоцентр), то в появі і зникненні фрутхена проглядається закономірність. Апогей фрутхена припадає на ранок, до вечора поступово зменшуючись: між дев’ятнадцятою годиною вечора і восьмою годиною ранку наступного дня лінія фрутхена перебуває на фатальній позначці нуль, звідки її не зрушить ніяка сила. О восьмій годині ранку лінія раптово й різко стрибає вгору й упродовж дня знову повільно опускається. Так триває від понеділка до п’ятниці. Від дев’ятнадцятої години п’ятниці до восьмої години ранку понеділка лінія фрутхена незмінно перебуває на нулі. Тим вище, здавалось би, вона повинна підскочити в понеділок, проте нічого подібного не відбувається — вона сягає тієї високої позначки, що завше, — тиждень у тиждень, місяць за місяцем і так увесь рік.