– Повертайтеся, не бійтесь! Тото вас не зачепить!
Коли Королева Мишей почула це, вона обережно висунула голову з-за горбика й полохливо запитала:
– Ви впевнені, що він нас не поїсть?
– Я за цим простежу, – запевнив її Лісоруб. – Будь ласка, не хвилюйтесь.
Одна за одною миші повернулися. Тото більше не гавкав, хоч і намагався звільнитись від обіймів Лісоруба. Він би зі задоволенням укусив його, але знав, що Лісоруб зроблений із заліза й нічого путнього цей задум не принесе. Зрештою одна чимала миша подала голос:
– Скажіть, чим би ми могли віддячити за все, що ви зробили для нашої Королеви?
– Та ніби нічим, – розгублено пробурмотів Лісоруб. Але цієї миті Страшило вигукнув:
– Ви можете врятувати нашого друга Лякливого Лева, який заснув на маковому полі.
Річ у тім, що Страшило весь час посилено думав і бурчав, мовляв, де ж тут вигадаєш щось путяще, коли в голові замість мозку солома, – й раптом йому сяйнула чудова ідея.
Одначе Королева Мишей була не в захваті:
– Лева?! – обурилася вона. – Та він же нас усіх з'їсть!
– Не хвилюйтеся, – заспокоїв її Страшило. – Це Лякливий Лев.
– Правда? – з недовірою перепитала Королева.
– Принаймні він вважає себе боягузом, – запевнив Страшило. – Крім того, він нізащо не образить наших друзів. Якщо ви допоможете врятувати його, то запевняю, він ставитиметься до вас пречудово.
– Ну що ж, – згодилася Королева Мишей. – Доведеться здатися на віру. Та чим саме ми зможемо допомогти?
– Скажіть, ваша величносте, чи багато у вас підданих, готових виконати будь-який ваш наказ?
– Тисячі й тисячі! – була відповідь.
– Тоді нехай вони всі зберуться тут, і ще хай кожна миша прихопить із собою мотузочку.
Королева повернулася до своїх підданих, які з цікавістю прислухалися до розмови, і звеліла їм якомога швидше зібрати всіх мишей. Вони кинулися хто куди – поспішили виконувати наказ.
– А тепер, – звернувся Страшило до Залізного Лісоруба, – тобі треба нарубати ломаччя і зробити тачку.
Залізний Лісоруб притьмом узявся до роботи й незабаром нарубав маленьких дерев, почистив стовбури від гілля і скріпив їх дерев'яними клинцями. Він також зробив чотири колеса з обрубків стовбурів більшого розміру. Лісоруб працював так старанно, що до того часу, як зібралися миші, тачка вже була готова.
Миші прибували звідусіль – великі, середні й маленькі. Кожна в роті несла мотузочку. Якраз у цей час прокинулася й розплющила очі Дороті. Дівчинка з подивом помітила, що лежить на траві, а навколо неї снують незліченні сонмища мишей і дивляться на неї так само здивовано. Тоді Страшило швиденько пояснив Дороті, що до чого, а потім повернувся до Королеви Мишей і сказав:
– Дозвольте познайомити вас із Дороті.
Дівчинка ввічливо привіталася з Королевою. Миша відповіла чемним поклоном. Вони відразу сподобалися одна одній.
Тим часом Страшило й Залізний Лісоруб почали запрягати мишей у тачку за допомогою мотузочок, які ті принесли. Обв'язавши один кінець мотузочки навколо мишачої шийки, вони прикріпляли інший кінець до тачки. Тачка була в тисячу разів більша за будь-яку з мишей, але коли всіх мишей запрягли, вони змогли вільно тягнути її. Страшило й Залізний Лісоруб сіли зверху, й миші відвезли їх туди, де спав мертвим сном Лякливий Лев.
Лев був дуже важкий, але миші все ж зібрали всі свої сили й затягнули його на тачку. Потім Королева Мишей звеліла своїм підданим не баритися і мерщій повертатися на берег ріки. Вона боялася, що пахощі маків можуть виявитися згубними й для них.
Мишей було дуже багато, але спочатку їм не вдавалося зрушити з місця тачку з ношею. Страшило та Залізний Лісоруб допомагали їм – підштовхували ззаду. Спільними зусиллями вдалося перевезти Лева на зелену галявину, де він міг дихати свіжим прохолодним повітрям, а не маковою отрутою.
Дороті вийшла їх зустрічати й від усього серця подякувала мишам за те, що вони врятували друга від загибелі. Вона встигла дуже полюбити великого звіра й була рада, що тепер його життя в безпеці.
Мишей розпрягли, і вони побігли назад до своїх нірок. Останньою зібралася додому Королева Мишей. На прощання вона подарувала Дороті маленький свисток і сказала:
– Якщо колись ми вам знадобимося, вийдіть у поле й гукніть нас. Ми одразу ж з'явимося. А тепер на все добре!
– До побачення, – відповіли мандрівники, і доки Королева Мишей не сховалася, Дороті міцно тримала Тото, щоб песик не налякав їхню нову знайому.