Все було добре, поки пліт не вийшов на середину річки. Тут на глибині, де жердинами вже не можна було дістати дна, швидкоплинна течія підхопила й понесла пліт униз. Мандрівники розгублено дивились одне на одного.
— Кепські справи! — вигукнув Залізний Дроворуб. — Нас може занести до Фіолетової країни, а там ми потрапимо в рабство до злої чаклунки.
— І тоді я не одержу мозок! — скрушно кинув Страшило.
— А я сміливість! — сказав Лев.
— А я серце! — додав Залізний Дроворуб.
— А ми ніколи не повернемось до Канзасу! — підсумували цю невеселу розмову Еллі й Тотошко.
— Ні, ми повинні дістатися до Смарагдового міста! — рішуче закричав Страшило і наліг на свою жердину.
На лихо, у тому місці була мулка обмілина, і жердина глибоко ввіткнулася в неї. Страшило не встиг випустити жердину з рук, як пліт понесла течія, й за мить Страшило уже висів на жердині посеред річки, без опори під ногами.
— Рятуйте! — устиг розгублено гукнути Страшило своїм друзям, та пліт уже був далеко.
Становище Страшила було безнадійне. «Тут мені ще гірше, ніж було до зустрічі з Еллі, — думав бідолаха. — Там я хоча б вороння страхав — все ж таки робота. А хто ж ставить опудала посеред річки?.. Ой, здається, я ніколи не одержу мозок!»
Тим часом пліт несло вниз за течією. Бідолашний Страшило залишився далеко позаду, а незабаром і зовсім зник за поворотом річки.
— Доведеться мені лізти у воду, — промовив Полохливий Лев, дрижачи всім тілом. — Ох, і боюся ж я води! От якби Гудвін уділив мені сміливості, тоді мені й мере було б по коліна, а так… Але нічого не поробиш — нам треба якось дістатися берега. Я попливу, а ви тримайтеся за мого хвоста.
Лев плив, сопучи від напруги, а Залізний Дроворуб міцно тримався за кінчик його хвоста. Важка то була робота — тягнути пліт, однак Лев поволі наближався до другого берега. Незабаром Еллі переконалась, що жердина дістає дна, і почала допомагати Левові. Після важких зусиль зовсім змучені мандрівники нарешті дістались берега — дуже далеко від того місця, де починали переправу.
Лев тут же на березі простягнувся, задерши лапи догори, щоб просушити своє змокле черево.
— Куди тепер підемо? — спитав він, мружачись на сонечко…
— Назад, туди, де залишився наш друг, — відповіла Еллі. — Ми ж не можемо йти далі, не визволивши нашого любого Страшила.
Подорожні пішли берегом проти течії річки. Вони довго ішли, похнюпивши голови, плутаючись ногами в густій траві, і кожен з сумом думав про товариша, який залишився посеред річки.
Раптом Залізний Дроворуб закричав щосили:
— Погляньте!
І вони побачили Страшила, який мужньо висів на жердині посередині широкої та швидкоплинної річки. Сердега здалеку здавався таким сумним, маленьким та самотнім, що у друзів на очі навернулися сльози. Найбільше розхвилювався Залізний Дроворуб. Він безладно бігав берегом, кинувся був і до води, та вчасно схаменувся і відскочив назад, потім скинув свою шапку-лійку, приклав до рота, ніби рупор, і оглушливо закричав:
— Страшило! Любий друже! Тримайся! Зроби ласку, не падай у воду!
Залізний Дроворуб умів дуже ввічливо просити. До мандрівників долинуло ледь чутне:
— … юусь!.. коли… е… лююсь…
Це означало: «Тримаюсь! Ніколи не стомлююсь!..»
Згадавши, що Страшило справді ніколи не стомлюється, друзі дуже зраділи, і Залізний Дроворуб знову загорлав у свою лійку-рупор:
— Не падай духом! Ми не підемо звідси, поки не врятуємо тебе!
І вітер доніс відповідь:
— … аю!… тесь… а… не!
Це означало: «Чекаю! Не хвилюйтесь за мене!»
Залізний Дроворуб запропонував сплести довгий мотузок із лика. Потім він, Дроворуб, полізе у воду і зніме Страшила, а Лев витягне їх мотузком. Та Лев насмішкувато похитав головою:
— Ти ж плаваєш не краще від сокири! Залізний Дроворуб засоромлено замовк.
— Напевне, доведеться мені знову плисти, — сказав Лев. — Однак важко розрахувати так, щоб течія принесла мене саме до Страшила…
— А я сяду тобі на спину й спрямовуватиму тебе! — запропонував Тотошко.
Поки мандрівники судили-рядили, на них здалеку допитливо поглядав поважний довгоногий Чорногуз. Згодом він підійшов до мандрівників ближче і зупинився на безпечній відстані, підібгавши праву ногу і примруживши ліве око.
— Що ви за публіка? — спитав він.
— Я — Еллі, а це мої друзі — Залізний Дроворуб, Полохливий Лев і Тотошко.
— Ми йдемо в Смарагдове місто.