Бридкіше чудовисько важко було собі уявити. У будь-якої людини від самого лише погляду на нього серце закалатало б від жаху.
Та Залізний Дроворуб мав серця і тому не злякався, а ввічливо привітав чудовисько. Все ж він дуже розчарувався сподівався побачити Гудвіна в подобі прекрасної Діви, котра, на думку Дроворуба, швидше б наділила його серцем.
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! — заревів звір голосом, що долинав не з його пащеки, а з віддаленого кутка кімнати. — Хто ти такий і чому турбуєш мене?
— Я — Дроворуб, зроблений із металу. Я не маю серця і не можу кохати. Дайте мені серце, і я буду, як і всі люди у вашій країні. Це моє найзаповітніше бажання.
— Все бажання та бажання! Далебі, щоб задовольнити всі ваші заповітні бажання, я мушу день і ніч сидіти за своїми чарівними книжками. — І, хвилинку помовчавши, голос додав: — Якщо хочеш мати серце, зароби його!
— Як?
— Схопи Бастінду, ув'язни її у кам'яниці. Ти одержиш найбільше, найдобріше і найвелелюбніше серце в країні Гудвіна! — прогарчало чудовисько.
Залізний Дроворуб розгнівався і зробив крок до трону, знімаючи з плеча сокиру. Цей рух Дроворуба був такий рішучий, що звір злякався. Він злісно заверещав:
— Ні з місця! Ще крок уперед — і тобі, і твоїм друзям це так не минеться!
Розчарований Залізний Дроворуб залишив тронну залу і з поганими вістями поспішив до своїх друзів.
Полохливий Лев люто гаркнув:
— Хоча я і страхополох, але доведеться мені завтра помірятися силою з Гудвіном. Якщо він з'явиться в подобі звіра, я так ревну, як недавно на шаблезубих тигрів, і налякаю його. Коли ж він вийде у вигляді Морської Діви, то я схоплю його і побалакаю з ним по-своєму. А найліпше, коли б він був Живою Головою, — я б котив її з кутка в куток та підкидав, як м'яча, аж доки він не виконав би наших бажань.
Наступного ранку настала Левова черга йти до Гудвіна, та, ступивши до тронної зали, він вражено відсахнувся: над троном коливалась і сяяла Вогненна Куля. Лев заплющив очі. З кутка долинув голос:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Хто ти і чому докучаєш мені?
— Я — Полохливий Лев! Я хотів би одержати від вас трохи сміливості, щоб стати царем звірів, як мене усі величають.
— Допоможи прогнати Бастінду з Фіолетової країни, і вся сміливість, яка тільки є у палаці Гудвіна, буде твоєю! Та коли ти цього не зробиш, назавжди зостанешся боягузом. Я зачарую тебе, і ти страхатимешся навіть мишей і жаб!
Розгніваний Лев став підкрадатися до Кулі, щоб схопити її, та на нього повіяло таким жаром, що він завив і, підібгавши хвоста, вибіг із зали.
Лев повернувся до друзів і розповів про прийом, який влаштував йому Гудвін.
— Що з нами тепер буде? — злякано запитала Еллі.
— Нічого не лишається, як спробувати виконати наказ Гудвіна, — сказав Лев.
— А якщо не поталанить? — запитала дівчина.
— Я так і залишуся полохливим, — відповів Лев.
— А я ніколи не матиму в голові мозку, — сказав Страшило.
— А я ніколи не матиму серця, — додав Дроворуб.
— А я ніколи не повернусь додому, — мовила Еллі й заплакала.
— А сусідський Гектор усе життя стверджуватиме, що я втік з ферми лишень тому, що злякався помірятися з ним силою, — підсумував Тотошко.
Потім Еллі витерла сльози й мовила:
— Спробую! Але я впевнена, що ні за що в світі не відважусь підняти на Бастінду руку.
— Я піду з тобою, — сказав Лев. — Хоч я і боягуз, та, може, мої послуги тобі в чомусь і знадобляться в боротьбі зі злою чаклункою.
— Я також піду, — сказав Страшило. — Щоправда, я нічим не зможу бути тобі корисним: адже я занадто нетямущий!
— У мене не вистачить снаги образити Бастінду, хоч вона й препогана жінка, — сказав Залізний Дроворуб. — Та коли ви йдете, я, звичайно ж, піду з вами, друзі!
— Ну, а Тотошко, — поважно заявив песик, — Тотошко, ясна річ, ніколи не залишить друзів у біді.
Еллі гаряче подякувала вірним друзям. Вирішили відправлятися наступного ранку.
Залізний Дроворуб нагострив сокиру, добряче змастив усі свої суглоби і доверху наповнив маслянку найкращим мастилом. Страшило попрохав набити його свіжою соломою. Еллі роздобула пензлик і фарби й заново підвела йому очі, рота і вуха, що поблякли від дорожньої куряви та яскравого сонця. Фліта наповнила кошик Еллі смачними наїдками. Вона розчесала Тотошчину шерстку і почепила на шию срібного дзвіночка.