— Ви повернулися?
— Як бачите. — з гідністю відповів Страшило.
— Але ж ви відправилися до злої чаклунки Фіолетової країни.
— Ми були у неї, — відповів Страшило і поважно стукнув ціпком об землю. — Щоправда, не можемо похвалитися, що ми там весело провели час.
— І ви залишили Фіолетову країну без дозволу Бастінди? — допитувався здивований Вартовий.
— А ми й не питали у неї дозволу! — продовжував Страшило. — Ви знаєте, вона розтанула!
— Як? Розтанула?! Чудова, прекрасна новина. Але ж хто її розтопив?
— Еллі, звичайно! — поважно відповів Лев.
Вартовий Брами низенько вклонився Еллі, повів мандрівників до своєї кімнати і знову надів їм на очі уже знайомі окуляри. І знову все чарівно змінилося навколо, засяяло ніжним зеленим світлом.
ВИКРИТТЯ ВЕЛИКОГО І ЖАХЛИВОГО
найомими вулицями подорожні прямували до палацу Гудвіна. Дорогою Фарам ант не стримався і повідомив декого із мешканців про загибель страшної Бастінди. Новина швидко рознеслася по місту й незабаром за Еллі та її супутниками до самого палацу йшла велика юрба шанувальників.
Зеленобородий Солдат був на посту і. як завше, дивився в люстерко й розчісував свою пишну бороду. Цього разу натовп зібрався такий великий і так галасував, що це привернуло його увагу вже через десять хвилин. Дін Гіор дуже зрадів, що мандрівники повернулися з небезпечного походу викликав Фліту і та відвела їх до тих самих кімнат.
— Повідомте, будь ласка, Великого Гудвіна про наше повернення, — сказала Еллі Солдату. — І передайте, що ми просимо нас прийняти…
За кілька хвилин Дін Гіор повернувся і сказав.
— Я голосно доповів про ваше прохання біля дверей тронної зали, та не одержав від Великого Гудвіна ніякої відповіді…
Солдат щодня підходив до дверей тронної зали і доповідав про бажання мандрівників поговорити з Гудвіном, і щоразу їм відповідала могильна тиша.
Минув тиждень. Чекання ставало нестерпним. Мандрівники сподівалися на гарячий прийом з боку Гудвіна. Байдужість чарівника лякала й дратувала їх.
— Чи не помер він бува? — задумливо казала Еллі.
— Ні, ні! Він просто не хоче виконувати своїх обіцянок і ховається від нас! — обурювався Страшило. — Звичайно ж, йому шкода мозку, серця і сміливості — адже все це коштовні речі. Але не треба було посилати нас до злої чарівниці Бастінди, яку ми так хоробро знищили.
Розгніваний Страшило заявив Солдату:
— Передайте Гудвіну: якщо він нас не прийме, ми викличемо Летючих Мавп. Скажіть Гудвіну, що ми — їхні повелителі, бо володіємо Золотою Шапкою, — пікапу, трикапу, — і коли сюди з'являться Летючі Мавпи, ми з ним побалакаємо.
Дін Гіор пішов і дуже швидко повернувся.
— Гудвін Жахливий прийме вас завтра рівно о десятій ранку в тронній залі. Просив не запізнюватись. І знаєте що, — тихенько прошепотів він на вушко Еллі, — він, здається, злякався. Бо мав справу з Летючими Мавпами і знає, що то за звірі.
Мандрівники провели тривожну ніч і вранці у призначений час зібралися перед дверима тронної зали.
Двері прочинилися, й вони ступили до зали. Кожен сподівався побачити Гудвіна у тому вигляді, у якому той показувався їм першого разу. Та вони були дуже здивовані, побачивши, що у тронній залі немає нікого. Там панувала урочиста і моторошна тиша, і мандрівники перелякалися: що готує для них Гудвін цього разу?
Вони здригнулися, немов від несподіваного удару грому, коли раптом посеред порожньої кімнати залунав голос:
— Я — Гудвін, Великий і Жахливий! Чого ви знов турбуєте мене?
Еллі та її друзі озирнулися — ніде нікого.
— Де ви? — запитала Еллі.
— Я — всюди! — урочисто мовив голос. — Я можу перевтілюватись у будь-який образ і стаю невидимим, коли захочу. Підійдіть до трону, я буду розмовляти з вами!
Мандрівники ступили кілька кроків уперед. Всі, окрім Залізного Дроворуба і Тотошка, аж тремтіли з жаху. Залізний Дроворуб не мав серця а Тотошко не розумів, як можна боятися голосів.
— Кажіть! — почувся голос.
— Великий Гудвіне, ми прийшли просити вас виконати свої обіцянки!
— Які обіцянки? — спитав голос.
— Ви обіцяли повернути мене в Канзас, до тата й мами, якщо Мигуни будуть визволені з-під влади Бастінди.
— А мені ви обіцяли дати мозок!
— А мені серце!
— А мені сміливість!
— А хіба Мигуни дійсно стали вільними? — запитав голос, і Еллі здалося, що він затремтів.
— Так! — відповіла дівчинка. — Я обілляла злу Бастінду водою, і вона розтанула.