— А чому із твого мозку стирчать голки? — спитав Залізний Дроворуб.
— Це доказ гостроти його розуму, — здогадався Полохливий Лев.
Побачивши Страшила таким щасливим, Залізний Дроворуб з надією подався до Гудвіна.
— Мені доведеться прорізати у ваших грудях дірку, щоб установити серце, — попередив Гудвін.
— Я до ваших послуг, — відповів Залізний Дроворуб. — Ріжте, де хочете.
Гудвін пробив у грудях Дроворуба невеличкий отвір і показав йому красиве шовкове серце, напхане тирсою.
— Подобається вам?
— Воно чудове! А чи це красиве серце ласкаве, чи зможе воно любити?
— О, не турбуйтесь! — відповів Гудвін. — З таким серцем ви будете найчутливішою людиною на землі!
Серце було встановлено, отвір запаяно, і Залізний Дроворуб, радісний, повернувся до друзів.
— О, який я щасливий, любі мої друзі! — голосно вигукнув Дроворуб. — Серце б'ється у моїх грудях, як і раніше. Навіть дужче. При кожному кроці я відчуваю, як воно стукає у моїх грудях! І знаєте що? Воно значно ніжніше від того серця, яке було у мене раніше! Мене переповнює любов і ніжність!
До тронної зали увійшов Лев.
— Я прийшов по сміливість, — нерішуче мовив він, переступаючи з лапи на лапу.
— Хвилинку! — сказав Гудвін. Він дістав із шафи пляшку і вилив з неї якусь суміш у золотий таріль. — Ви повинні оце випити!
То був шипучий квас з домішкою валеріани. Запах не зовсім сподобався Левові.
— Що це? — недовірливо запитав він.
— Це сміливість. Її місце — тільки в нутрі, і вам треба її проковтнути.
Лев скривився, але випив рідину і навіть вилизав таріль.
— О, я вже роблюся дужим! Хоробрість заструмувала по моїх жилах і переповнює серце! — заревів він у захваті. — Вдячний вам, о, який я вам вдячний, Великий Чарівнику! — І Лев помчав до друзів…
Для Еллі потяглися сумні дні чекання. Побачивши, що три заповітних бажання її друзів здійснились, вона ще гарячіше прагнула повернутися до Канзасу. Цілісінькі дні маленька компанія проводила у розмовах.
Страшило запевняв, що у нього в голові ворушаться чудові думки; на жаль, він не може їх висловити, бо вони зрозумілі лише йому.
Залізний Дроворуб розповідав, як йому приємно відчувати биття серця під час ходи. Він почувався щасливим.
А Лев гордо заявив, що він ладний битися хоч з десятком шаблезубих тигрів, — такий він став сміливий! Залізний Дроворуб навіть побоювався, чи не надмірну порцію сміливості видав Левові Чарівник і чи не зробив він його безрозсудним: адже безрозсудність веде до загибелі.
Тільки Еллі мовчала і з тугою згадувала Канзас.
Нарешті Гудвін викликав і її:
— Ну, дитя моє, я зметикував, як нам потрапити до Канзасу.
— І ви вирушите туди зі мною? — здивувалась Еллі.
— Обов'язково, — підтвердив колишній чарівник. — Мені, зізнатися, набридла самотність і постійний страх бути викритим. Краще я повернуся до Канзасу і працюватиму в цирку.
— Ох, я така щаслива! — вигукнула Еллі і заплескала в долоні. — Коли ж ми вирушаємо?
— Не так швидко, дитя моє! Я переконався, що із цієї країни можна вибратися лише повітряним шляхом. Адже нас занесено сюди буревієм — мене на аеростаті, тебе — у будиночку. Мій балон цілий — я зберігав його усі ці роки. На нього, щоправда, де-не-де доведеться наліпити латки. А легкий газ водень, котрим наповнюють кулі аеростатів, я зможу відшукати.
Ремонт повітряної кулі тривав кілька днів. Еллі попередила друзів про швидку розлуку, й усі троє — Страшило, Дроворуб і Лев — дуже засмутилися.
Нарешті настав призначений день. Гудвін оголосив своїм підлеглим, що летить провідати свого давнього приятеля — Великого Чарівника Сонце, з котрим не бачився багато років. На площі біля палацу зібрався натовп. Гудвін включив водневий апарат, і куля почала швидко збільшуватися. Коли балон наповнився, Гудвін, викликаючи жах і захоплення юрби, забрався в кошик і звернувся до людей:
— До побачення, друзі мої!
Залунали вигуки «ура», й догори полетіли зелені шапки.
— Ми багато років жили в мирі та злагоді, і мені тяжко розлучатися з вами… — Гудвін витер сльози, і у натовпі почулися зітхання. — Та мій друг Сонце настійливо кличе мене, і я корюся: адже Сонце — могутніший Чарівник, ніж я! Згадуйте про мене, але не дуже сумуйте: смуток шкодить травленню. Додержуйтесь моїх законів! Не знімайте окулярів: це принесе вам велику біду! Замість себе я призначаю вашим правителем вельмишановного добродія Страшила Мудрого.
Здивований Страшило вийшов наперед, спираючись на свою чудову ковіньку, і статечно зняв капелюха. Мелодійний передзвін дзвіночків викликав у натовпі захоплення: у Смарагдовому місті не було звичаю підв'язувати дзвіночки до капелюхів. Юрба бурхливо вітала Страшила й тут же присягнулася на вірність новому правителю. Мовчало лише кілька заздрісників, які самі прагнули стати правителями. Вони затаїлися й мовчали.