Коли він випростався над містом, його луската голова, увінчана гострими шипами, з роззявленою пащею і висолопленим розтроєним язиком, височіла над найвищою вежею, а передні лапи із страхітливими кігтями сперлися на руїни будинків, як на дрібну жорству. Сталево-сіра луска дракона вилискувала на сонці, як дзеркало. А сам він був здоровенний, немов гора, і жилавий, зграбний, наче хорт. Гед із жахом дивився на дракона і розумів, що жоден героїчний епос, жодна казка не можуть належно передати відчуття людини, яка споглядає отаку бестію. Він уже бачив очі дракона, мало не зазирнув у них, і це могло б його погубити, адже не можна зустрічатися поглядом із драконом. Гед ледве відвернувся від масних зелених зіниць, що уважно стежили за ним, і підняв перед собою чарівну патерицю, яка тепер здавалася жалюгідною.
— У мене було восьмеро синів, маленький чаклуне, — проревів дракон. — П'ятеро загинуло, один конає. Годі! Хоч ти й убив їх, та до моїх скарбів тобі зась!
— Мені не потрібні твої скарби.
З драконових ніздрів із сичанням вирвався жовтий дим. Власне, отак він сміявся.
— То, може, вийдеш на берег і бодай подивишся на них, недолугий чародію? Мої скарби варті того, щоб на них подивитись!
— Ні, драконе.
Вітер і вогонь — природні соратники драконів, а от над водою вони не люблять вступати в бій. Тож, залишаючись у човні, Гед мав. невелику перевагу, а тому й не наближався до берега. Щоправда, вузька смуга води між його човном і величезними сірими кігтями дракона не додавала Гедові особливої впевненості у власних силах. Важко було не дивитися і в зелені очі дракона, що пильно стежили за Гедом.
— Ти ще дуже молодий, чаклуне, — сказав дракон. — Я й не думав, що такі молоді вже мають силу.
Він так само, як і Гед, говорив Прамовою, що й досі залишилася мовою драконів. Розмовляючи Прамовою, людина змушена говорити тільки правду. А от драконів це правило не стосується, бо Прамова є для них рідною. Тож вони можуть брехати і змінювати зміст істинних слів, заводячи недосвідчених співрозмовників у такі лабіринти, де існують тільки віддзеркалення справжніх слів. Ці слова нібито означають правду, але насправді є цілковитою нісенітницею. Гед знав про це давно, тому слухав дракона з недовірою, піддаючи сумніву кожне слово, хоча все сказане досі видавалося йому простим і зрозумілим.
— Може, ти прийшов до мене по допомогу, парубче?
— Ні, драконе.
— А все ж я міг би тобі допомогти, тому що незабаром тобі знадобиться поміч, щоби здолати потвору, яка полює на тебе у пітьмі. Назви мені її ім'я!
Хлопець завагався.
— Якби я міг його назвати... — почав Гед, і лише силою волі примусив себе змовкнути.
Жовтий дим клубочився над довгою драконовою головою, вириваючись із ніздрів, що були схожі на круглі отвори в печі, крізь які жевріло полум'я.
— Якби ти міг його назвати, то, може, зміг би й підкорити оту поторочу, чи не так? Що ж, можливо, і я міг би назвати тобі її ім'я, якби придивився до неї ближче. Але для цього треба, щоби Тінь прийшла по тебе. І це неодмінно станеться, якщо ти трохи зачекаєш біля мого острова. Потвора знайде тебе скрізь, куди б ти не подався. Тобі доведеться постійно втікати від неї. То що, ти хотів би знати її ім'я?
Гед отетерів. Звідки драконові відомо про Тінь, яку він визволив? Як він може знати її ім'я? Навіть Архімаг казав, що Тінь не має імені! Проте дракони наділені особливою мудрістю, вони живуть набагато довше, ніж люди. Тільки деякі смертні знаються на таємницях драконів. Таких людей називають Повелителями драконів. Але зараз Гед розумів лише одне: якщо дракон каже правду і справді може назвати ім'я потвори, то все це однаково тільки заради його власної вигоди.
— Рідко трапляється, — озвався нарешті юнак, — щоби дракони пропонували людям свої послуги.
— Зате ти, мабуть, не раз бачив, як кіт перед тим, як з'їсти мишу, грається з нею, — відповів дракон.
— Однак я прийшов сюди не для того, щоби в кота-мишки бавитися. Я хочу укласти з тобою угоду.
Гострий, наче меч, але вп'ятеро довший від будь-якого меча, кінець драконового хвоста, немов здоровенне жало скорпіона, здійнявся над лускатою спиною та над вежами міста. Дракон сухо промовив:
— Я не укладаю угод. Я просто беру те, що мені потрібно. А що ти можеш запропонувати мені? Що з того, чого я не можу взяти сам?