Гед не міг більше чекати. Він вирішив довіритися долі. Нехай вона сама веде його своїм тернистим шляхом. Тож із першими променями вранішнього сонця чаклун піднявся і під згасаючими зорями швидким кроком рушив до гавані. Гед твердо намірився сісти на будь-який корабель, що першим відчалить від острова. На якусь галеру вантажили бочки з риб'ячим жиром. Удосвіта судно вирушало на острів Хавнор. Гед попросив капітана взяти його на борт. Чаклунська патериця часто-густо слугує на кораблях і перепусткою, і платнею, тому капітан радо погодився. А вже за годину судно відчалило від берега. Коли під звук барабана, що задавав гребцям ритм, сорок весел одночасно спінили воду за бортом, Гед збадьорився духом і звеселів.
І все ж він ще не знав, що робитиме на Хавнорі чи деінде. Йому було байдуже куди плисти. Гед народився на півночі — можливо, який-небудь корабель доправить його з Хавнору на Ґонт, і тоді він зустрінеться з Оґіоном. А, можливо, йому поталанить сісти на корабель, який пливе у Закрайні Широти, і тоді Тінь загубить його слід. Одне слово, про своє майбутнє Гед не міг сказати нічого певного. Наразі він не бачив виходу з глухого кута, у який потрапив тієї фатальної ночі. Тепер він просто мусив утікати...
Наступного дня завдяки силі та вправності сорока веслярів галера прибула в порт Оримі на східному узбережжі великого острова Хоск. Зазвичай торгові галери у Потаємному морі не відходять далеко від берегів, щоби мати можливість перебути ніч у найближчій бухті. Ще не стемніло, тож Гед зійшов на берег і подався навмання блукати стрімкими вуличками, що зусібіч оточували порт.
Оримі — старовинне місто. Його міцні кам'яниці ховаються за високими мурами — тутешні мешканці мусять боронитися від нападів диких племен, що живуть у центральній частині острова. Відтак і товарні склади в порту схожі на фортеці, а будинки купців — на неприступні фортеці. Але Гедові ті могутні укріплення здавалися лише ширмою, за якою ховається порожнеча, а заклопотані буденними справами люди, котрі проходили повз нього, скидалися на безмовних примар. Коли сонце почало ховатися за обрій, Гед рушив назад у порт. І все ж, навіть там, незважаючи на свіжий вітерець, що гнав до берега багряні хвилі, море та земля здавалися йому такими ж похмурими та безмовними, як і в місті.
— Куди поспішаєте, шановний чаклуне? — раптом пролунав незнайомий голос.
Гед озирнувся і побачив чоловіка в сірому вбранні, з важкою, хоча й не чарівною, палицею в руці. Незнайомець ховав обличчя під каптуром, однак Гед відчував, що чоловік пильно стежить за ним. Відсахнувшись, хлопець підняв свою патерицю, приготувавшись дати відсіч чужинцеві.
— Чого ви боїтеся? — скрадливо запитав чоловік.
— Того, що мене переслідує.
— Он воно що!.. Але ж я не ваша Тінь.
Гед мовчав. Він розумів, що ким би не був незнайомець, це не тінь, не мара, не перевертень. Землю огорнула м'яка пітьма, навколо стояла тиша, але голос чоловіка лунав ясно та чітко, а обриси його постаті залишалися виразними. Незнайомець відкинув каптура, відкривши плескатий голомозий череп і негарне зморшкувате обличчя. Він скидався на старого дідугана, хоч голос мав молодий.
— Я вас не знаю, — сказав чужинець, — проте, гадаю, що зустрілися ми не випадково. Колись мені розказували про юнака з понівеченим обличчям, котрий зумів здолати Пітьму й отримав ключі від таємниці буття. Не знаю, чи ця історія стосується вас, але мушу сказати, що Тінь можна перемогти магічним мечем, який зберігається у замку Теренон. Рушайте туди. Тисовий ціпок не допоможе у двобої з Тінню...
Надія та недовіра боролися в душі Геда, коли він слухав незнайомця. Адже чаклун хутко звикає до думки, що будь-яка зустріч не є випадковою, незалежно від того, що вона віщує — добро чи зло.
— І де ж мені шукати цей теренонський замок?
— На острові Оскіль.
Почувши про Оскіль, Гед згадав чорного крука, що походжав по зеленій траві у дворі Обителі Мудреців і скоса поглядав на нього блискучими, як самоцвіти, очима, промовляючи дивні слова. Але слова ті вже давно вивітрилися з пам'яті.
— Здається, той острів зажив лихої слави, — промовив Гед, не зводячи погляду з незнайомця.