Натомість Гед бачив океан зовсім іншими очима. Не зводячи погляду з обрію, він стежив за тим, як попереду їхнього суденця поступово виростала невиразна тьмяна пелена. Вона заступала собою все — і море, і небо, стаючи дедалі густішою та темнішою.
Зазирнувши у спохмурніле обличчя друга, Ветч раптом також зауважив той непроглядний морок, що стелився перед Гедовими очима. Але це тривало тільки єдину мить! Відтак, незважаючи на те, що, сидячи в одному човні, вони з Гедом продовжували плисти на схід, Ветчеві здалося, ніби він залишився сам-один серед безмежних просторів океану, а його друг уже подався туди, де немає ні сходу, ні заходу, ні сонця, ні зірок, — у потойбіччя, де панують вічна пітьма і смертна тиша.
Нараз Гед рвучко підвівся з лави і щось голосно промовив. Чарівний вітер вщух і хвилі почали шарпати човен у різні боки. Брунатне вітрило на щоглі обвисло, немов ганчірка. Завмер і човен, гойдаючись серед хвиль, що повільно котилися у безвість...
— Згорни вітрило, — наказав Гед, і Ветч, не ремствуючи, послухався молодшого товариша.
Тимчасом Гед уже налягав на весла, відв'язавши їх від бортів і вставивши у кочети[8]. Ветч дивився на хвилі, які раз у раз здіймалися навколо "Світозора", не розуміючи, чому Гед узявся веслувати саме тепер. Однак невдовзі вщух і морський вітер, народжений у Північних широтах, а хвилі билися об борт дедалі легше та спокійніше, аж доки зовсім не затихли. Складалося враження, що човен опинився посеред тихого плеса затишної, закритої від усіх вітрів бухти. І хоча Ветч не міг побачити повністю те, що відкрилося очам Геда, проте навіть він помітив пітьму, що важко стелилася поміж хвилями, немов накочуючись на піщаний берег. А Гед уже досить виразно бачив посеред океану велетенський темний крутосхил і продовжував веслувати, прямуючи назустріч незнаній землі і нерухомим зорям, що не мають імен...
Повірити у реальність того, що відкрилося їхнім очам, було нелегко. Проте й з оманою цей потойбічний краєвид не мав нічого спільного — ніхто не зміг би зробити так, щоби посеред Відкритого моря раптом постала земна твердь. Намагаючись дати лад своїм тривожним думкам, приголомшений Ветч пошепки повторював слова Одкровення — молодий чаклун сподівався, що завдяки древній магії полуда спаде з його очей. Та ілюзія не зникала — він таки й справді бачив перед собою невідомий острів! А втім, хтозна... Можливо, його чари у цій частині світу просто не мали жодної сили...
Гед веслував дедалі повільніше. Роззираючись навсібіч, юнак обережно знаходив шлях між протоками, заплавами й обмілинами, які бачив лише він один. Вряди-годи човен здригався, зачепивши піщане дно вузького звивистого каналу — всупереч здоровому глузду океанські глибини раптом опинилися далеко позаду! Невдовзі Гед підняв весла, тугі кочети пронизливо заскрипіли, і цей неприємний звук моторошним відлунням озвався у мертвотній тиші, яка залягла навколо. Човен зупинився. Море за бортом перетворилося на м'яку сіру персть, схожу радше на попіл, аніж на пісок. Здавалося, ніби Всесвіт затамував подих: низьке темне небо завмерло над непорушною землею, яка далеко за обрієм розчинялася у густій пітьмі.
Гед підвівся з лави, підхопив чарівну патерицю і, не вагаючись, легко переступив через борт. Ветч, котрий зовсім не сподівався від друга такої нерозважної витівки, спершу навіть подумав, що Гед кинувся у море, якого просто не могло не бути за стіною темряви. Однак Ветчеві побоювання виявилися марними: за якусь мить Гед упевнено рушив у пітьму, залишаючи виразні сліди на пустельному березі. Чорний пісок тихо рипів під його ногами.
Небавом чарівна патериця у Гедовій руці засяяла яскравим білим світлом. Хлопець продовжував іти вперед, назустріч темряві, проте визначити напрямок його руху було неможливо, адже тут не існувало ні півночі, ні півдня, ні сходу, ні заходу.
Ветч залишався у човні, і світло на вершечку Гедової патериці здавалося йому яскравою зіркою, яка повільно рухалася крізь пітьму. А тимчасом темрява навколо Геда дедалі густішала. Однак, обережно просуваючись вглиб таємничого острова, хлопець, здавалося, був готовим до всього. І, зрештою, Гед побачив те, що й сподівався побачити: піщаним узбережжям назустріч йому рухалася Тінь...