— Ні.
— Він тобі відповість.
— Я не маю запитання, на яке би хотів отримати відповідь.
— Він міг би тобі розказати, — скрадливо мовила Серет, — про те, як подолати твого ворога.
Гед мовчав.
— Ти боїшся його? — запитала вона, вдаючи здивування.
Гед відповів:
— Так.
У крижаній мертвій тиші підземелля, відгородженого кам'яними та магічними мурами від світу, Серет укотре поглянула на нього і очі її дивно блиснули у тьмяному мерехтінні одинокої свічки.
— Яструбе, — мовила жінка, — ти не боїшся?
— Але я не хочу розмовляти з цим духом, — відповів Гед, дивлячись їй просто у вічі, й рішуче додав: — Моя пані, дух, що криється у Камені, замкнений заборонними закляттями, ув'язнений замикаючими чарами і назавжди похований у цьому підземеллі, що відгороджене непроникними замковими мурами, не тому, що він коштовний, а тому, що здатний на велике зло. Не знаю, що про нього говорили, коли ви приїхали до замку. Та вам, молодій, добросердній, ніколи не слід доторкатися до нього, навіть дивитися на нього. Бо він обплутає вас злими чарами.
— Але я вже доторкалася до нього, говорила з ним і слухала його голос. І ніякої шкоди він мені не заподіяв.
Серет обернулася, і вони пішли назад, замикаючи двері, минаючи проходи, доки не вийшли на широкі замкові сходи, освітлені смолоскипами. Там вона погасила свічку. Вони розпрощалися і подалися кожен до своїх покоїв.
Гед майже не спав тієї ночі. Та цього разу зовсім не Тінь була причиною його роздумів. Він розмірковував про зловісну силу жахливої брили, яка стала наріжним каменем замку Теренон. Занурюючись у безсонне марення, Гед щоразу пригадував загадкові очі Серет, якими вона дивилася на нього у підземеллі. Знову і знову він відчував на собі її погляд, намагаючись зрозуміти, чого було більше в очах Серет у ту мить, коли він відмовився доторкнутися до Каменя — розчарування чи болю? Коли ж він нарешті ліг у ліжко, то шовкові простирадла були холодними, наче лід, а сон — тривожним:
Гед повсякчас прокидався, зворохоблений постійною думкою про Камінь і про дивний погляд Серет...
Наступного дня Гед знайшов господиню Теренона у сірій мармуровій залі, на стінах якої танцювали промені призахідного сонця. Тут Серет любила після обіду грати у пізнавальні ігри із служницями або невтомно ткала гобелени.
— Пані, — звернувся він до неї, — я був неґречним із вами. Прошу вас вибачити мені...
— Ні, — відповіла вона замислено, і за мить повторила відлунням: — Ні...
Відтак Серет наказала служницям залишити її наодинці з Гедом, і коли ті пішли, вона пильно поглянула йому в очі, збираючись сказати щось дуже важливе.
— Друже мій і гостю! — зрештою мовила жінка. — Багато що ви бачите наскрізь, а проте не можете розгледіти простих речей. На Ґонті та Роуку майбутніх чаклунів навчають мистецтва Високої Магії. Але це Оскіль, країна круків. Тут не розмовляють ґардійською мовою Архіпелагу. Тут не керують маги. І взагалі, вони майже нічого не знають про цей край. Тут трапляються речі, про які навіть не чули у Південних широтах. А Істинні імена деяких створінь, що вподобали Оскіль, не знайдеш навіть у найґрунтовніших реєстрах. Зазвичай людей жахає невідоме. Ви б також його боялися, якби були слабким. Але ви від народження наділені могутньою силою, яка здатна приборкати ту невідому стихію, що ув'язнена у зачарованому підземеллі. Я знаю це. І саме тому ви зараз перебуваєте тут.
— Я не розумію.
— Це тому, що мій чоловік Бендереск не був цілком відвертим із вами. Я ж буду щирою. Підійдіть, сядьте поруч!
Трохи розгубившись, Гед сів на широке підвіконня, застелене килимом. За вікном дотлівало холодне зимове сонце. На вкритих снігом пустельних торфовищах невиразно бовваніли довгі присмеркові тіні.
Серет говорила тихо і лагідно.
— Бендереск, володар замку Теренон, не може підпорядкувати Камінь своїй волі. Мені це також не під силу — ні самій, ні разом з чоловіком. У нас немає належної майстерності та сили. Натомість все це є у вас!
— Звідки ви знаєте?
— Від самого Каменя! Адже він провістив вашу появу. Теренон очікував на ваше прибуття. Він чекав на вас ще задовго до вашого народження. Ви — єдиний, хто може панувати над ним, хто змусить відповідати на будь-які запитання і підкорятися. Ви наділені тією силою, яка здатна здолати будь-якого ворога, навіть безсмертного із світу тіней. Завдяки Каменю Теренона ви зможете здобути знання, багатство, владу і навіть підкорити волю самого Архімага Земномор'я! Ви отримаєте все, що забажаєте! Варто лише захотіти — і все стане вашим!
Серет знову подивилася на нього своїми дивними ясними очима, той погляд пронизав Геда до живого і він затремтів, наче від холоду. Проте в рисах її обличчя хлопець помітив зачаєний страх. Йому раптом здалося, що жінка потребує допомоги, але надто горда, щоби зізнатися в цьому. Гед розгубився, а Серет поклала свою руку на його долоню. І він відчув легкий дотик її тендітної руки, яка на тлі його темної дужої правиці виглядала надто блідою. Тоді Гед промовив, неначе виправдовуючись:
— Серет, я не маю такої сили, як раніше, я давно її втратив і нічим не зможу вам допомогти. Та мені достеменно відомо, що Давні Сили Землі — не для людей! Ці сили ніколи не належали людям, у їхніх руках вони можуть бути лише руйнівним знаряддям. Зло завжди породжує зло. А в замок Теренон мене привели лиха доля і та сила, яка прагне заволодіти мною...
— Іноді в того, хто вважає себе виснаженим, з'являється сила ще могутніша, ніж була, — сказала Серет, посміхаючись так, ніби її сумніви остаточно розвіялися. — Можливо, я знаю щось важливе про ту силу, яка привела вас сюди. Пригадуєте незнайомця, котрий перестрів вас на вулицях Оримі? То був наш посланець, один зі слуг замку Теренон. Колись і він був чаклуном, однак відмовився від свого звання, щоби служити силі набагато могутнішій. Саме він спрямував вас на Оскіль. Згодом на торфовищах ви намагалися захищатися від Тіні, відбиваючись дерев'яним ціпком. І ми ледве врятували вас, бо ваш ворог виявився дуже хитрим і зумів висотати з вас чимало сил... Однак тільки Тінь може здолати Тінь. І лише пітьма здолає морок. Слухайте, Яструбе, що вам потрібно для того, щоби перемогти Тінь, яка нипає під стінами замку?
— Мені потрібно те, чого я не знаю. Її справжнє ім'я.
— Камінь замку Теренон тримає у своїй пам'яті всі народження і смерті, всі Істинні імена живих і мертвих, ненароджених і безсмертних, на землі і у світі пітьми. Він назве вам ім'я вашого ворога.
— А що я маю віддати за це?
— Нічого. Він підкориться вам, стане вашим рабом.
Приголомшений Гед нічого не відповів. Тепер жінка зазирала йому в обличчя, тримаючи його руку у своїх долонях. Сонце сховалось у тумани за небосхилом, землю вкрили сутінки, натомість обличчя Серет проясніло від переможної радості. Вона зрозуміла, що її слова змусили Геда вагатися. Жінка пошепки промовила:
— Ви будете могутнішим за всіх, царем серед смертних. Ви будете повелителем людства. І я владарюватиму разом з вами...
У цю мить Гед притьмом зіскочив із підвіконня, відступив на крок від вікна і його розум прояснів. За одвірком він раптом помітив володаря Теренона, котрий, усміхаючись, потайки дослухався до їхньої бесіди. Гед відразу все зрозумів. Він ще раз поглянув на Серет.
— Темряву перемагає світло, — сказав він, затинаючись. — Тільки світло.
Сказавши це, Гед чітко усвідомив, що саме ці слова остаточно пролили світло на ті дивні події, які відбувалися з ним останнім часом. Він зрозумів, що ці люди заманили його до замку, сподіваючись використати його страх для здійснення власних задумів. Вони справді врятували Геда від Тіні, бо не хотіли, щоб вона заволоділа ним раніше, ніж це зробить Камінь Теренон. І лише тоді, як Гед став би рабом Каменя, вони впустили б у замок Тінь: адже перевертень — набагато кращий раб, ніж людина. Тож якби Гед бодай заговорив із Каменем, він би назавжди втратив себе. Та все ж так само як Тінь не могла наздогнати молодого мага, так і Теренон поки що не мав сили заволодіти його душею. У підземеллі Гед мало не піддався чарам Каменя, але все ж таки не скорився. Навіть злу не так легко здобути владу над тими душами, що пручаються у його крижаних обіймах...