ЦІЛІСІНЬКИЙ долар!
Він міцно затис папірець тремтячими пальцями і не зводив з нього очей. У цю мить це означало єдине, одне-однісіньке. Це означало ЇЖУ.
Чарлі механічно повернувся й рушив до найближчої крамнички. До неї було якихось десять кроків… це була крамничка з газетами і канцтоварами, в якій продавалося все, що завгодно, навіть цукерки та сигари… І ось що він зробить, зашепотів Чарлі гарячково сам до себе… він купить один запашний солодкий батончик і з’їсть його увесь, до крихти, просто отут, просто зараз… а решту грошей віднесе додому і віддасть мамі.
Розділ 11. Чудо
Чарлі зайшов до крамнички й поклав на прилавок мокру доларову банкноту.
- Один «Високочудесний зефірмелад Вон-ки», - випалив він, пригадуючи смак батончика, подарованого на день народження.
Чоловік за прилавком був жирний і вгодований. Мав великі губи, гладкі щоки й товстелезну шию. Жир навколо шиї звисав складками на комір, немов гумовий обруч. Він відвернувся, сягнув рукою, тоді знову повернувся до Чарлі і дав йому батончик. Чарлі схопив шоколадку, миттю зірвав обгортку і вп’явся в неї зубами. Відкусив великий шматок… тоді другий… о, яка ж то радість запихати в рот величезні кусні чогось солодкого й твердого! Яке неймовірне блаженство відчувати в роті тверду й поживну їжу!
- Синку, ти так сильно захотів батончика? - лагідно спитав продавець.
Чарлі кивнув, а рота йому аж розпирало шоколадом. Продавець поклав на прилавок здачу.
- їж потроху, - порадив він. - Живіт заболить, якщо ковтати не прожувавши.
Чарлі й далі пожадливо ковтав. Не міг зупинитися. Не минуло й півхвилини, як батончик зник у горлі. Хлопець ледве дихав, але відчував неймовірне, величезне щастя. Простяг руку по здачу. Тоді завагався. Його очі були на одному рівні з прилавком. Дивилися на маленькі срібні монетки, що там лежали. Усі десяти-центові. Дев’ять штук. Яка різниця, якщо він витратить ще однісіньку…
- Мабуть, - сказав він тихо, - мабуть… я візьму ще один батончик. Такий самий, якщо можна.
- Чому ж не можна? - відповів гладкий продавець. Він знову сягнув собі за спину й дістав з полиці ще один «Високочудесний зефірме-лад Вонки». Поклав його на прилавок.
Чарлі взяв, здер обгортку… і раптом… з-під обгортки… блиснуло золотим сяйвом. Серце в нього завмерло.
- Це ж Золотий квиток! - закричав продавець і підстрибнув на півметра вгору. - У тебе Золотий квиток! Ти знайшов останній Золотий квиток! Ти ба! Ідіть усі сюди! Йдіть дивіться! Цей малий знайшов останній Золотий квиток від Вонки! Ось він! У нього в руках!
Здавалося, в продавця починається припадок.
- Та ще й у моїй крамничці! - кричав він. - Хлопець його знайшов у моїй крамничці! Швидше кличте кореспондентів! Обережно, синку! Не розірви! Це ж безцінна річ!
За кілька секунд навколо Чарлі з’юрмилося з двадцятеро душ, а з вулиці проштовхувалися інші. Усім кортіло побачити Золотий квиток і щасливця, котрий його знайшов.
- Де квиток? - закричав хтось. - Підніміть угору, щоб усі бачили!
- Ось він, ось він! - відгукнувся ще хтось. - Хлопець тримає його в руках! Дивіться, як сяє золото!
- І як це йому вдалося знайти, хотів би я знати? - сердито загорлав якийсь товстий хлопець. - Та я ж кілька тижнів купую щодня по двадцять батончиків!
- А уяви, скільки він усього матиме безплатно! - заздрісно додав інший хлопець. - Вистачить на все життя!
- Йому не завадить, бо він худий, мов скелет! - зареготала якась дівчинка.
Чарлі не поворухнувся. Він навіть не зняв з батончика Золотий квиток. Стояв непорушно, міцно тримаючи цукерку двома руками, а довкола штовхався й галасував натовп. Чарлі паморочилася голова. Здавалося, ніби зараз він злетить угору, як повітряна кулька. Ще трохи і його ноги відірвалися б від землі. Чув, як серце гупає десь аж у горлі.
Тієї миті він відчув, як хтось легенько торкнувся рукою його плеча, а коли зиркнув угору, то побачив над собою височенного чоловіка.
- Чуєш, - прошепотів той чоловік, - я в тебе куплю. Дам п’ятдесят доларів. Що скажеш? І ще дам новенького велосипеда. Гаразд?
- Ви що, сказилися? - крикнула якась жінка, що стояла поруч. - Та я йому за цей квиток дам п ‘ятсот доларів! Хочеш продати квиток за п’ятсот доларів, юначе?
- Та годі вже! - гаркнув гладкий продавець, проштовхуючись крізь юрбу і міцно хапаючи Чарлі за руку. - Дайте дитині спокій! Розійдіться! Випустіть його! - А тоді зашепотів до Чарлі, підштовхуючи його до дверей:
- Нікому не віддавай! Бігом неси квиток додому, доки не загубив! Біжи й не зупиняйся аж до самої хати, зрозумів?